Нові політико-правові проблеми, що постали перед французьким суспільством, репрезентувала полемічна література з концепціями політичної теорії. Двір Генріха ІІ (1547-1559) захоплювався творами Н. Макіавелі, а Катерину Медичі її вороги прямо звинувачували в макіавелізмі, прагненні до необмеженого деспотизму. Одночасно з 20-х років ХУІ ст. в Орлеані та Буржі створюється юридична школа, де на основі рецепції римського права, античної спадщини розроблялись питання про обмеження принципу "володар вилучений із дії закону", про підпорядкування короля народу, адже він бере владу в своєму правовому стані, уповноважений спільнотою. Їх аргументацію сприйняли і використали в своїх працях Ж. Кальвін та інші юристи-протестанти [18]. Ще більш радикальні ідеї виголошувались у популярному в ХУІ ст. трактаті Етьєна Ла Боесі "Міркування про добровільне рабство", що з'явився в 1548-1553 рр. [19]. У ньому заперечувалась усіляка необмежена монархія, прямо звучав заклик до боротьби проти тиранії, ідеалом для суспільства оголошувався дух свободи та республіканізму. Радикальні кола французьких протестантів під час громадянських війн у працях монархомахів розвинули ідеї тираноборства.

Франція стала батьківщиною кальвінізму - напрямку європейської Реформації ХУІ ст., який найбільш рішуче розривав з інститутами та догматами католицької церкви. Поширення протестантських ідей і радикалізм кальвінізму сприяли надзвичайній політизації французького суспільства. Але протестантизм не став основою для утворення національної церкви, як у деяких європейських державах, і стимулом для подальшого розвитку національної самосвідомості та національного самовизначення Франції. Історичні обставини ХУ - початку ХУІ ст. зробили короля уособленням єдності країни та її незалежності, а французьку католицьку церкву - галліканською, захищеною від втручання папства. Тому різні напрямки французької реформації зблизились з політичними та соціальними рухами [20], які виникли в умовах становлення абсолютизму, розпаду феодальних структур і генезису капіталізму. На середину ХУІ ст. центром, навколо якого перехрещувалось невдоволення різних соціальних груп і станів, стала абсолютистська держава. Об'єднала ж різноманітні, іноді навіть антагоністичні, сили реформатська церква. Французькі протестанти, що опинились у становищі дисидентів, політизувались і очолили антиабсолютистський рух. Сама їх назва "гугенот", яка, на думку дослідників, є похідною від західно- швейцарського "eidguenots" - "спільник", "співучасник", а у французькій мові його синонімом стало слово "безбожник", вказує на політичний зміст, який з самого початку мав гугенотський рух.

Французькі протестанти поставили перед європейським суспільством такі нові проблеми в політичній теорії як: характер політичної влади і права народу, форма державного правління, право на свободу совісті, право на боротьбу за соціальні права. Програма реформ була в основному розроблена Ж. Кальвіном, а також лідерами гугенотського блоку в 1560-1561 рр. Вона передбачала підвищення ролі представницьких інститутів, насамперед Генеральних штатів, контроль за фінансовою діяльністю уряду, ліквідацію та розпродаж церковного майна, свободу віросповідання [21]. Гугеноти запропонували свій проект у питанні співвідношення центральної та місцевої влади, вирішення конфлікту між централізованою бюрократичною системою і місцевою своєрідністю, який базувався на врахуванні тривалої історичної традиції, відмінностей у соціально-економічному, правовому устрої окремих регіонів, у першу чергу, Півдня та Півночі Франції [22.-Р.546-558]. Незважаючи на гостру внутрішньополітичну боротьбу у другій половині XVI ст. та на початку XVII, апогеєм якої стали громадянські війни, різні політичні сили, що були до них причетні, не ставили під сумнів єдність держави, її роль в Європі.

Тому зміна династій на французькому престолі з переходом влади в 1589 р. до Генріха W Бурбона започаткувала серію реформ, які мали за мету вирішити проблеми, визначені Реформацією. У цей час викристалізувалася теорія божественного права короля та святості королівського сану. Але для політичних діячів нового періоду доля французької державності залежала від вирішення питань поєднання централізації з традиціями провінцій, приватної та публічної влади в судовій і адміністративній гілках, компромісу між представницькими органами та бюрократичними методами управління, між державною релігією та церквою і свободою віросповідання.

Французьким політикам, державним діячам вдалось використати вигідні міжнародні моменти, як то негаразди імперії, папства в умовах Реформації. Маючи компактну територію, не обтяжена колоніями (як Іспанія), подолавши в Столітній війні таку перешкоду, як зазіхання Англії на території і суверенітет, Франція з XVI ст. поступово вступає в новий період могутності і на середину XVII ст. забезпечує собі верховенство в Європі, що зафіксував Вестфальський мир 1648 р. Цю провідну роль різні політичні режими Франції будуть прагнути зберегти протягом майже 200 років.

Джерела та література

Бродель Ф. Что такое Франция? Кн.ІІ: Люди и вещи. - М., 1995. - Ч.1.

Ohmae K. The end of the nation-state: The rise of regional economies. - L., 1995.

Ивонин Ю.Е. Становление европейской системы государств: Англия и Габсбурги на рубеже двух эпох. - Минск, 1989.

История Европы. - М., 1993. - Т.3.

Schilling H. Confessional Europe