Лампе розраховував на інституційну кризу традиційних політичних угрупувань на чолі з селянським рухом після визволення Польщі і створення порожнини, яку заповнять комуністи, оскільки представляють партію-переможницю. Виявилося, що кризові повоєнні явища не обов'язково створювали сприятливі для комуністів умови; комуністи допустилися тактичних прорахунків.

Традиції селянського, соціалістичного рухів, так само як і національної демократії, жили в польському суспільстві і були представлені національними політичними силами, не обтяженими досвідом проросійськості. Популярність їх зростала в міру того, як Червона Армія наближалася до польського кордону. Санаційні партії не тільки не втратили авторитету, а ще більше зміцнили його. Найбільшою суспільною підтримкою користувалися Вінценти Вітос і Станіслав Миколайчик - лідери селянського руху, які повернулися з еміграції в 1945 р. Тим часом нове керівництво Селянської Партії (СЛ) та Польської Соціалістичної Партії, призначене керівництвом ППР влітку 1944 р., не визнавалося суспільством як самостійне керівництво. Зрештою СЛ була утворена в середовищі ППР, комуністи відводили їй функцію лівої опозиції Польській Селянській Партії (ПСЛ), яку очолював національний лідер Станіслав Миколайчик.

Більш однозначну в трактуваннях концепцію врегулювання політичних механізмів презентувала група офіцерів І Дивізії, колишніх членів Комуністичної Партії Польщі (КПП) під керівництвом Якуба Правіна. У жовтні 1943 р. вони оприлюднили «Маїегіаіу dyskusji - о со walczymy - Іету Ша aktywu» („Матеріали до дискусії - за що ми боремося - тези для активу) (популярно - Tezy пг. 1 (Тези № 1)). Ініціював написання документу генерал Зиґмунд Берлінг. Він сформулював основну його ідею: в Польщі може існувати один політичний табір - «організована демократія». Державою, за задумом, керує сильний уряд, підконтрольний військовому політичному центру. Багато пізніше, оцінюючи „Тези № 1", Якуб Берман скаже: «Автори реанімують легіонерські традиції часів Пілсудського. Наполягають на військовому керівництві країною і ні словом не згадують ні ППР, ні інші партії. Але ж військо таки не партія, і не може нами керувати. Не для того утворилася ППР, а пізніше Центральне Бюро Комуністів Польщі в Москві, щоб залишитися на маргінесі життя» [3, 8. 109].

Документ схвилював комуністичні кола. Декларація «єдиного політичного табору» прокламувала створення монопартійної системи. Таку концепцію не підтримували Хіларі Мінц і Роман Замбровський. Самодостатньою вважали систему парламентарної демократії з визнанням провідної ролі комуністичної партії. Мінц писав: «Навіть, якщо в польських реаліях буде ліквідована частина політичних партій, то немає жодних підстав вже говорити про це» [4, 8. 67]. Під час дискусії над «Тезами» комуністичний діяч Стефан Єндриховський вказував на історичне значення великих політичних угруповань в житті польського народу, тому вони: «... повинні відновити свою діяльність, пристосованими до повоєнних реалій» [6, 8. 42].

Про тактику і стратегію захоплення влади комуністами йшлося в документі, відомому під назвою «Tezy пг. 2» („Тези № 2"). Назва документу вказувала на те, що текстуально він продовжував тему першого документу. Його авторами були Хіларі Мінц і Роман Замбровський. Першою тезою автори визнавали за комуністичною ідеологією і партією визначальну роль у формуванні партійної системи; другою тезою Замбровський змістив акценти до ліберально-демократичної і парламентської демагогії, що ніяк не в' язалася з першою. У приватній розмові з Т. Торанською Я. Берман назвав погляди Замбровського ілюзією, а не тверезою оцінкою ситуації [7, 8. 44]. За Союзом Польських Патріотів автори визнавали політичну гегемонію. «Oboz rzцdzcy» («Керівний табір»), так вони визначали перспективи ЗИП, на їх думку, не є монопартією. У документі написано: «Ми сповідуємо свободу діяльності робітничих профспілок, організацій і політичних партій. Засуджуємо всякі підступні прояви тоталітаризму, претензії на винятковість і диктатуру. Ми заборонимо діяльність профашистських груп і групок, заплямованих співпрацею з окупантом» [3, 8. 113].

Ідеологічні постулати послужили основою для утворення Польського Національного Комітету (листопад 1943 - січень 1944). Ванда Василевська звернулася до Сталіна з проханням оголосити про створення ПКН вже 11 листопада 1943 р. Керівник СРСР вважав таке рішення передчасним. Отже польські комуністи здійснили першу спробу утворення альтернативного урядові Республіки Польща, що перебував у Лондоні, осередку влади. До участі в ПКН запрошувалися усі партії польської політичної сцени, навіть СН. Про участь СН в ПКН наголошував Болеслав Дробнер [8, 8. 49-52]. Вибір кандидата від СН впав на Влодзімєжа Сталя. Його прізвище В. Василевська згадує в нотатці до Сталіна 9 листопада 1943 р., у якій знайомила вождя з попереднім складом ПКН. Влодзімєж Сталь ніколи не був ендеком. В. Василевська свідомо чи несвідомо помилилася. Діячем СН насправді був Здзіслав Сталь.

Підсумок дискусії польських комуністів над двома документами („Тези № 1-2") зробив після багатьох років реалізації комуністичної програми Якуб Берман. Він стверджував: «Без сумніву, ніхто з нас в усьому, що ми робили, ні на хвилю не втрачав переконання про гегемонію робітничого класу і керівну роль нашої партії, незалежно від еластичних формулювань, які з'являлися в тих чи інших документах. Думаю, тільки з цієї точки зору слід аналізувати ті документи» [9, 8. 103-104]. На думку Бермана, польські комуністи в СРСР проявляли менший радикалізм, ніж їх пепеерівські партнери.

Члени Центрального Бюро Комуністів Польщі негативно поставилися до вузького представництва в Державній Національній Раді (КРН). У спеціальній депеші до КЦ ППР від 25 лютого