1944 р. апелювали до «пепеерівців, людовців, ендеків та інших військових і цивільних органів і груп об' єднатися з метою утвердження національної згоди в країні на ґрунті єдиного національного фронту». Комуністи з ЦБКП відкрито декларували співпрацю з різними партіями, проте до плюралістичної практики демократичних держав так ніколи і не дійшли. По-перше, їх потенційні партнери заперечували комунізм як такий; по-друге, ППР не могла досягти гегемонії партії в розстановці політичних сил післявоєнної Польщі.
Критика в бік ППР вдруге звучала в квітні і травні 1944 р. В «Uwagach o deklaracji і programie КЯ№> („Зауваги про декларації і програму КРН") комуністи в СРСР викривали безвідповідальне ставлення колег в Польщі до широкого представництва політичних партій в КРН, критикували програму націоналізації, знищення індивідуальної власності на землю і приватної власності дрібних і середніх підприємств тощо. Створювалося враження, що конкретна політична сила змагається за дотримання демократичних норм у суспільстві. Насправді керівництво ЦБКП сподівалося, що у такий спосіб розвіє страх громадськості перед «совєтизацією» Польщі, побоювання, на які свого часу вказував Альфред Лампе.
Тактичну лінію польських комуністів в СРСР формував Йосип Сталін. Він остерігав від прокламацій комуністичних гасел в неготовому до сприйняття комунізму суспільстві. Ситуація нагадувала ту, що складалася на початку війни. Відновлена комуністична партія отримала назву Польська Робітнича Партія, як калька назви соціалістичної партії - Польська Соціалістична Партія. За назвою вдалося приховати проросійський зміст організації і її мету: безроздільне панування комуністів у Польщі. Очевидна позиція радянського керівника виявилася в його дискусії з делегатами ЗПП, Польського Комітету Національного Визволення (ПКВН) і КРН 19 і 22 травня 1944 р. Польські однодумці наполягали на швидкій націоналізації земель католицького Костелу і національних багатств. Сталін наполягав не квапитися з прийняттям рішень, а особливо з публічними прокламаціями, аби не створити зайвих економічних, політичних, міжнародних проблем. До Сталіна дослухалися і з пунктів програми про землі, що підлягають націоналізації, вилучили так звані «землі мертвої руки», тобто костельні землі [7, 8. 60; 3, 8. 92, 110].
Можна сказати, що думка Сталіна істотно вплинула на польську політичну модель у перші повоєнні роки. Повоєнна політична модель Польщі оцінювалася як «неоправданий відступ від радянської моделі». На нараді активу Польської Об'єднаної Робітничої Партії (ПЗПР) Я. Берман, аби позбавити опонентів аргументації, говорив: «Партія дотримувалася правильної стратегії в 1944, 1946, 1947 рр. Фундаментальні принципи політики вироблялися згідно з думкою Сталіна. Не ухвалено жодного рішення, яке б суперечило його поглядам» [9, 8. 116].
Для посилення впливу на політичне життя в Польщі керівництво ЦБКП зацікавилося кількома особами з соціалістичного і селянського середовища, шанованими польською громадськістю. Їм запропонували переїхати до Москви з метою співпраці. План провалився. Вдруге вони звернулися до Сталіна з проханням утворити так звані «центри» польських демократичних партій, для співпраці з ЗПП. Сталін доручив вивчити питання Дмитрові Мануїльському, що очолював Відділ Міжнародної Інформації при ВКП(б); в дійсності доручив наглядати за їх діяльністю. У листі до Мануїльського 4 липня 1944 р. керівники ЦБКП назвали кандидатів для такої співпраці: Анжея Вітоса, Юзефа Маслянки, Болеслава Кураха з СЛ, Болеслава Дробнера, Стефана Матушевського і Фелікса Манта з ППС. У листі згадувалося прізвище Вінцента Жимовського, представника Демократичної Партії (СД), і Еміля Соммерштайна з єврейської общини [3, 8. 120; 6, 8. 46]. «Політичні центри» об'єднувалися на програмних засадах ЗПП, як єдиного представника всіх політичних груп; могли випускати газети, вести роботу серед свого електорату, проте обмежувалася їх діяльність в армії; після визволення «політичні центри» продовжують діяти в Польщі. Наприкінці липня Мануїльський погодився з планом поляків. Так в Москві виникли «представництва» III 1С. СЛ і СД, останню партію представляв лише Вінцент Жимовський.
Таким чином польські комуністи в СРСР послідовно втілювали фіктивний політичний плюралізм у ленінській версії й сталінську концепцію так званого національного фронту. Модифікована польська версія «національного фронту» ідейно оформилася на VII Конгресі Комінтерну. «Товариші, ви добре пам'ятаєте стару легенду про поразку Трої. Армія, що наступала, не могла самостійно здобути перемоги. Аж тут їй на допомогу прийшов троянський кінь і дістався до самого серця ворога», - говорив голова Комінтерну Георгій Димітров [б, s. 4б]. 18 липня 1944 р., за три дні до утворення ПКНВ, КЦ ППР отримав інструкції щодо способу активізації «національного фронту»: «Зрозуміло, що національний фронт в Польщі можуть активізувати лише зреформовані старі партії. Діяльність КРН яскраво доводить, що процес набирає сили. Велика заслуга нашої партії в тому, що вона надала процесові конкретних організаційних форм» [З, s. 10б-107]. Польські комуністи в СРСР допускали компроміс навіть з «ворожим табором». Мета оправдовувала засоби.
У підсумку слід сказати: ЦБКП формально дотримувалося тактики збереження багатопартійної системи. Такої концепції офіційно дотримувався СПП. У дійсності формувалися умови для домінування і гегемонії однієї політичної сили. Офіційна пропаганда приховувала перспективну мету, тому багато членів СПП не мали чіткого уявлення про її функціонування (Б. Дробнер, В. Вітос). Польський політикум схилявся до ленінської концепції влади, відхиляв ліберально-демократичні засади і закладав основи диктаторського суспільства: влада в державі переходить до однієї партії, зливається з державним апаратом, партія контролює економічні механізми і згодом монополізує всі інструменти влади.
Обидва політичні осередки (у країні і