закордонний) пов'язані спільною ідеєю, дотримувалися однієї концепції політичного облаштування повоєнної держави. Різниця полягала у тому, що ЦБКП і ЗПП пропонували більш еластичну тактику боротьби за владу, більш реалістично оцінювали суспільні настрої, а особливо впливи ППР на польське суспільство. В емігрантському комуністичному середовищі в 1944 р. панували песимістичні настрої. У Москві були переконані, що шкала компромісу може бути більшою, оскільки пріоритети правління в Польщі уже визначені успіхами Червоної Армії в боротьбі проти фашизму [10, s. Зб].
Місцевий і закордонний центри не виробили спільних поглядів на шляхи розв'язання дилем влади. Незаперечним залишався лише принцип лідируючого статусу комуністичної партії і вироблення усіма іншими політичними силами нових політичних програм в дусі ППР.
Польська історіографія пропонує тезу, що лідери ЦБКП від моменту повернення до країни «прагнули відразу усунути від правління другу робітничу партію і запровадити однопартійну систему» [11, s. б8]. Але нами з'ясовано, що обидві комуністичні групи, володіючи арсеналом добре продуманих тактичних механізмів, не говорили про день сьогоднішній. Взагалі, восени 1944 р. не йшлося про утворення однопартійної системи, принаймні ніхто не обговорював механізмів ліквідації чи злиття партій. У 1948 р. під час «об'єднавчого конгресу» відбулася уніфікація робітничого руху. Проте Польська Об'єднана Робітнича Партія (ПЗПР) не стала монопартією. Якуб Берман, в якого поцікавилися про майбутнє політичної системи Польщі, відповів, що «до безкласового суспільства пролягає довгий шлях». «Логічно думати, що поки існують у суспільстві класи, доти вони матимуть свої партії. Будь-які спроби втиснути всіх до однією партії шкодять самому робітничому класові» [9, s. 79, 101].
Монопартійна демагогія комуністів у 40-х рр. була «природною» оборонною реакцією комуністів на соціальну слабкість і низький авторитет комуністичної партії серед політичних партнерів з ПКВН. Тому конфлікти керівництва ППР з політичними партнерами з соціалістичної і селянської партій лише в невеликій мірі мали суб' єктивні причини.
Арсенал документів, протоколи Політбюро КЦ ППР за 1944 р. свідчать про схожість поглядів Владислава Гомулки, Якуба Бермана, Александра Завадського і Хіларі Мінца в питаннях міжпартійних стосунків. Між Бєрутом і Гомулкою в червні 1944 р. виникли непорозуміння, про які згадував Бєрут в листі до Димітрова 10 липня того ж року, і все ж вони не стосувалися загальної стратегії партії. Рішення «люблінського уряду» звузили перспективи міжпартійної коаліції. Розгорталася програма керівництва ППР під переможним керівництвом Йосипа Сталіна.
Джерела та література
«Deklaracja ZPP w sprawach programowo-politycznych» // Archiwum Akt Nowych. - Oddziat VI. - Sygn. 248/1-8.
Kersten K. Narodziny systemu wtadzy. Polska 1943 -1948. - Lublin, 1989.
Kumos Z. U zrodel Polski Ludowej. Geneza PKWN. - Warszawa, 1989.
Jagietto J. O polsk drogз do socjalizmu. Dyskusje w PPR I PPS w latach 1944-1948. - Warszawa, 1984.
б. Lampe A. Szkic tez programowych. Notatki // Archiwum Ruchu Robotniczego. - Warszawa, 1984. - T. 9.
б. Wrona J. System partyjny w Polsce 1944-1950. - Lublin, 1997.
Toranska T. Oni. - Warszawa, 1989.
Protokot posiedzenia Komisji Organizacji Polskiego Komitetu Narodowego z dnia 27 grudnia 1943 r. // Archiwum Ruchu Robotniczego. - Warszawa, 1984. - T. 9.
Spustizna J.Bermana // Archiwum Akt Nowych. - Oddziat VI. - Sygn. 325/30.
Lampe A. - spuscizna // Archiwum Akt Nowych. - Oddziat VI. - Sygn. 250/11.
Syzdek B. Stenogram dyskusji redakcyjnej: Kult jednostki i jego wptyw na budownictwo socjalizmu w Polsce // Z Pola Walki. - 1988. - nr. 2(122).