М. М. Бессонова

УЧАСТЬ США У ВИРІШЕННІ "НІМЕЦЬКОГО ПИТАННЯ" НА ПІДГОТОВЧОМУ ЕТАПІ (кінець 1989 - початок 1990 рр.)

Проблема об'єднання Німеччини була однією з найважливіших у період завершення "холодної війни". Власне, вирішення "німецького питання" демонструвало собою ліквідацію розколу Європи та всього світу на два ворожих табори. Тому це питання виходило за межі німецько-німецьких відносин і до його розв'язання були залучені провідні світові держави. Цій проблематиці вже присвячено низку монографій, статей, дисертаційних досліджень. Проте, ще зберігається певне коло питань, які ще не досліджувалися ані у вітчизняній, ані у зарубіжній історіографії. У даній статті зроблено спробу показати участь США у вирішенні "німецького питання" на підготовчому етапі, тобто до проведення самих переговорів у лютому 1990 р.

Одразу слід звернути увагу на те, що події 1989 р. у країнах Східної Європи викликали трансформацію всієї системи міжнародних відносин, яка склалася після Другої світової війни. Всі учасники цієї системи мали відповідно відреагувати на самі події та пристосуватися до нових історичних умов. Для США це було особливо важливим, бо разом із трансформацією у світі змінювалися роль та місце в ньому Сполучених Штатів. На потребу дня ставало питання формулювання нових завдань та цілей американської європейської політики. Виключення східноєвропейських країн зі сфери радянського впливу створювало умови для їх залучення до західноєвропейського інтеграційного процесу. Якщо раніше політика США щодо країн Східної Європи здійснювалася в контексті американсько-радянського протистояння, то з кінця 1989 - на початку 1990 рр. почалася її переорієнтація. Східна Європа розглядалася вже у західноєвропейському контексті. Це було пов' язано з тим, що для Сполучених Штатів актуальною проблемою ставало забезпечення активної участі у європейських справах. Щоб не втратити позиції лідера, США намагалися використовувати можливі суперечності у регіоні, до вирішення яких вони могли залучатися. Однією з таких підстав була ситуація, що склалася в Європі із приводу вирішення проблеми, пов'язаної з об' єднанням Німеччини.

Першою визначальною подією, яка сфокусувала увагу світової громадськості на необхідності вирішення німецького питання після масових утеч громадян НДР до ФРН, мітингів протесту та демонстрацій, було "падіння" Берлінської стіни 9 листопада 1989 р.

У зв'язку з цим, Дж. Кеннан, відомий американський політичний діяч, колишній посол США в СРСР, визначав дві основні проблеми, які постали перед світом у листопаді 1989 р.: збереження стабільності та визначення майбутнього НАТО, до вирішення чого мали активно залучитися й США. Дж. Кеннан підкреслював складність такої ситуації, що полягала у взаємозв'язку тих проблем, які тепер мали бути розв' язані у нових політичних умовах. Серед них він називав питання політичного та економічного втягнення Східної Європи до ЄС, питання подальшого існування НАТО та ОВД, роззброєння, питання взаємин обох частин Німеччини, можливість їх об'єднання [1, р. 169].

За результатами опитувань громадської думки США, проведених 15 листопада 1989 р. для журналу "Тайм", 72% респондентів вітали можливість об'єднання Німеччини, у той час як лише 13% були проти. До того ж, 55% опитаних американців вважали, що США мали сприяти цьому процесу, і лише 14% були протилежної думки [2, р. 23].

Американські політичні кола доволі стримано зустріли звістку про події у Східному Берлині. П. Нітце, представник органів національної безпеки, підкреслював, що об'єднання Німеччини може "налякати багато людей", додаючи, що американська політика мала сприяти пошуку альтернативного засобу близької кооперації між двома німецькими державами [3]. Дж. Кеннан наголошував на тому, що ще не було потреби негайного об'єднання та ще не прийшов час обговорювати цю проблему [4]. Більш відкрито висловив свою думку Г. Кіссінджер, який заявив, що об'єднання Німеччини певною мірою було неминучим. З. Бжезінський також погоджувався з необхідністю об'єднання Німеччини, хоча бачив це як конфедерацію двох країн та ліквідацію розділу Німеччини: "Ми не можемо ліквідувати розділ Європи без ліквідації розділу Німеччини. Якщо ви бажаєте завершити розділ Німеччини, ви маєте ліквідувати ті побоювання, які генеруються цим розділом" [3].

Звістка про падіння Берлінської стіни була дуже насторожено зустріта тогочасним президентом США Дж. Бушем-старшим, хоча він і передбачав, що Берлінська стіна впаде за часи його президентства [5]. Вперше свою точку зору щодо проблеми двох Німеччин американський президент висловив ще 18 вересня 1989 р. під час свого візиту до штату Монтана. На прес-конференції на запитання: "возз'єднана Німеччина стане стабілізуючою чи дестабілізуючою силою в Європі?" Дж. Буш-старший відповів, що це мали вирішити самі німці, та що він відчував, що возз' єднана Німеччина не могла бути загрозою (буквально "шкідливою" - М.Б.) для миру в Європі [6, р. 483-484]. У своїх спогадах Дж. Буш, відзначаючи, що для нього проблема об'єднання Німеччини була на порядку денному задовго до 9 листопада 1989 р., згадував про велику дискусію з Ф. Міттераном під час зустрічі у Кеннебанкпорті 20 травня 1989 р. [7, р. 92]. Проте, на прес-конференції, присвяченій відкриттю кордонів НДР, яка проводилася 9 листопада 1989 р., Дж. Буш на запитання щодо його думки про возз'єднання Німеччини, відповів, що "ще дуже рано про це говорити" [8, р. 1490]. За твердженням американських дослідників В. Тарплея та А. Чейткіна, така реакція американського президента спричинялася тим, що для сімейних традицій