Стримана реакція Дж. Буша була також ілюстрацією розуміння того, що склалися підстави для недалекого відродження об'єднаної Німеччини, яка становила "смертельну загрозу" для лідерства США в Європі. Як відзначав у своїх спогадах директор європейського відділу Ради національної безпеки США (1989-1992) Р. Хатчінгс, підтримка Сполученими Штатами ідеї та процесу об'єднання Німеччини була значною, але зорієнтованою не стільки на допомогу самому об' єднанню, скільки спрямуванню її у правильному напрямку. Автор визнає, що США робили це задля власних цілей, але на той період інтереси США співпадали з інтересами Німеччини. Для німців головною метою було об'єднання їх країни, для американців - майбутнє присутності США в Європі, для обох - майбутня структура європейської безпеки та їх стосунки з СРСР [7, р. 90, 109].

Слід відзначити, що США надавали не тільки дипломатичну підтримку, а і практичну допомогу процесам, які відбувалися в обох німецьких державах наприкінці 1989 р. Так, коли після падіння Берлінської стіни кількість біженців з НДР набагато зросла, США надали можливість розселити людей на своїх військових базах у ФРН, а командуванню американськими військами було наказано надавати усю необхідну допомогу західнонімецькому уряду [10, р. 1491].

Американський дослідник О. Моенс визначив чотири основні моменти у процесі підготовки об' єднання Німеччини, в яких саме американська дипломатія відіграла значну роль: 1) вона захищала канцлера Г. Коля на початку грудня 1989 р., коли він першим зі світових лідерів виступив з приводу проблеми об'єднання; 2) сприяла участі Франції, Великобританії та СРСР у підготовці переговорів у лютому 1990 р.; 3) винайшла загальну позицію Заходу щодо членства Німеччини в НАТО; 4) в якості посередника надала пакет гарантій у травні та червні 1990 р., які змусили СРСР примиритися з тим, що об'єднана Німеччина залишалася в НАТО [11, р. 531].

Головним завданням американської політики ставав перехід від риторичної підтримки до активного залучення. Для обговорення питання об'єднання Німеччини наприкінці 1989 р. були заплановані зустрічі: 21 листопада з Г. Геншером у Вашингтоні, 24 листопада з М. Тетчер у Кемп- Девіді, 2-3 грудня з М. Горбачовим на Мальті, одразу після Мальти - зустріч з союзниками по НАТО в Брюсселі, у середині грудня з Ф. Міттераном у Сент-Мартіні.

Під час зустрічі Г. Геншера з Дж. Бушем та Дж. Бейкером обговорювалася ймовірність небезпеки для вирішення питання про об' єднання Німеччини з боку опозиційно налаштованих європейських країн ще до того, як цей процес розпочнеться. Західнонімецького міністра закордонних справ запевнили, так само як і канцлера Г. Коля у попередніх телефонних розмовах, що США активно підтримуватимуть об'єднання [7, р. 98].

Ця проблема була у центрі уваги дискусії за круглим столом, яка відбулася 21 листопада 1989 р. у нижній палаті Конгресу США між представниками законодавчої влади США, американськими науковцями-політологами та запрошеними політичними діячами із Західної Німеччини. Дискусія була сфокусована на питаннях впливу змін у Східній Німеччині на політику США; подальшого функціонування НАТО, Європейського Співтовариства, Варшавського Пакту; стану політичних та економічних реформ у Східній Німеччині; а також на питаннях перспективи та впливу можливого об'єднання двох Німеччин на подальший розвиток Європи [12].

Слід звернути увагу на те, що до подій 1989 р. основний вимір проблем, які певною мірою торкалися американських національних інтересів у Східній Німеччині, були пов'язані з розділеним Берліном та націоналізованою власністю. Так, проблема націоналізації була вирішена в усіх країнах Східної Європи, окрім Східної Німеччини, тому була у сфері особливої уваги США [12, р. 7-8].

За круглим столом найбільш жваво обговорювалося питання возз'єднання Німеччини, яке було тісно пов'язане з питаннями американської присутності в Європі, та ліквідації роздільності цього континенту. У дискусії важливим визнавалося не стільки визначення форми майбутнього державного устрою країни, скільки сам факт возз'єднання. Обговорюючи проблему союзу двох Німеччин, директор Вашингтонського Інституту німецьких досліджень Дж. Лівінгстон відзначив, що потрібно дуже обережно ставитися до терміну "возз'єднання", тому що він ніс у собі певну "реставрацію об'єднаної німецької держави - Рейху, створеної Бісмарком та Гітлером". На його думку, нове об'єднання Німеччини матиме відмінні риси від попередніх історичних прикладів. Дж. Лівінгстон пояснював це наступними причинами: західнонімецький уряд намагатиметься узгодити майбутнє об'єднання з НДР з союзниками по НАТО та сусідами; рішення про об'єднання буде рішенням самого народу (а це є дуже важливим для американців); німці сьогодні - демократи за своїми поглядами; Європейське Співтовариство мало визнати об'єднання Німеччини, яка б форма державного устрою не виникла; Західна Німеччина - федеративна республіка, тому її структура спроможна пристосуватися до нових федеративних зв'язків з НДР [12, р. 8-9]. Таким чином, можна відзначити, що Дж. Лівінгстон висловлював думку тих, хто вважав, що вирішення німецького питання в умовах останнього десятиріччя ХХ ст. є цілком можливим та реальним.

Потрібно зауважити, що у правничому змісті ситуація з об' єднанням Німеччини була нескладною, принаймні для ФРН та її трьох західних союзників. Б. Фон Штаден, колишній посол ФРН в США, пояснював, що основний закон ФРН передбачав досягнення об' єднання країни, а три західні країни були зобов' язані сприяти цьому,