країн Східної Європи лише у своїх серпневих номерах 1989 р. Журнал критично оцінив "відповідь" США на економічну кризу у Східній Європі. У редакційній статті під назвою "Економічне турне" відзначалося, що Дж. Буш-старший нічого не зміг запропонувати угорцям та полякам, окрім "жалюгідних сум грошей". У той же час підкреслювалося, що американський президент відверто наполягав на тому, що тільки капіталізм несе з собою визволення. При цьому журнал зазначав, що президент не згадував про 532 млрд. доларів, які США мали повернути своїм кредиторам, про зниження рівня життя та соціальні проблеми. Гасла, які пропагувалися Дж. Бушем-старшим, також критично розцінювалися "Нейшн". Так, відзначалося, що, проголошуючи капіталізм та демократію нероздільними категоріями, та, закликаючи до вільних виборів у Східній Європі, президент промовчав про те, що лише 50% американських виборців беруть участь у виборах [9.-1989.-August 7/14.-Р. 155]. У журналі відзначалося, що бушівські промови були ідеологічно та політично порожніми та підкреслювалося, що Польща була проінструктована як "підкоритися" стандартному правлінню Міжнародного Валютного Фонду: аскетизм - людям, доходи - банкам. Угорщині було вказано, що вона матиме нормальні стосунки з США за умов демонтування залишків соціалізму. Для бушівського уряду демократизація - це риторично важливе, але реально менш цікаве, ніж нагода проникнути до інших країн економічно, чи то використовувати їх геополітично проти М. Горбачова [9.-1989.-August 7/14.-Р.156].
За визначенням "Нейшн", президентські виступи у Східній Європі відобразили непослідовність та слабкість американської політики. США - воєнна супердержава, але на той час вона була в економічному відношенні "нацією великого ризику". У журналі відзначалося, що США закликали до визволення та лібералізації у Східній Європі, але самі були не підготовленими до того, щоб заплатити за це ціною виводу своїх військ із Західної Німеччини [9.-1989.-August 7/14.-Р.156].
Так само критичне, але більш детальне висвітлення "обмежених" пропозицій Дж. Буша-старшого щодо економічної допомоги було надруковане у комуністичній газеті "Піплз Дейлі Уорлд". Повідомлялося про 100 млн. та 25 млн. суми коштів для Польщі та Угорщини, які також називалися "жалюгідними грошами", доступними лише для приватних секторів. До того ж, відзначалося, що для соціалістичного сектору, який складав біля 90% економіки, нічого не передбачалося [3.-1989.-July 25.-
Р.4]. З матеріалів газети було відомим, що на Угорщину поширювався статус найбільшого сприяння в торгівлі, Польща отримувала доступ до загальної системи преференцій.
Навіть поверховий огляд відображення у пресі пропозицій президента щодо східноєвропейської політики дає уявлення про недостатню об'єктивність їх висвітлення.
Діяльність законодавчої влади США була представлена у пресі неповно. Поява інформації про Конгрес та його участь у формуванні та втіленні нових заходів американської східноєвропейської політики була пов' язана здебільшого із критикою обох палат цього органу на адресу президента, чи то з візитами делегацій представників від Конгресу до країн Східної Європи. Така нерівномірність уваги пояснюється тим, що на міжнародній арені Сполучені Штати завжди репрезентує саме президент, на висвітленні діяльності якого у зовнішньополітичній сфері сфокусовані ЗМІ.
У повідомленнях про запроваджувані заходи американського уряду щодо Східної Європи дуже чітко простежується ставлення конкретних періодичних видань до виконавчої влади. При цьому, дуже часто у публікаціях зовнішня політика президента оцінювалася у порівнянні чи співвіднесенні з його внутрішньою політикою. "Тайм", "Ньюсвік", "Вашингтон Пост", "Нью-Йорк Таймс", в цілому, схвально оцінювали діяльність Дж. Буша-старшого, хоча наявними були і деякі критичні зауваження.
Журнал "Нью Ріпаблік" намагався виправдати "обережну та недалекоглядну" зовнішню політику Дж. Буша-старшого під час перших трьох місяців його перебування на посаді президента, за яку його критикували Конгрес, союзники, СРСР та преса. Пояснювалося це тим, що все ж таки були наявними певні результативні кроки у ряді напрямків, у тому числі і у східноєвропейському. Так, на думку журналу, ці результативні кроки полягали у тому, що адміністрація президента, у відповідь на концепцію М. Горбачова щодо створення "спільного європейського дому", що не враховувала США, висунула пропозицію, яка передбачала залучення до вже створеного західними країнами та, зокрема, США, "Дому Свободи" чи "співтовариства цінностей" не тільки східноєвропейських країн та СРСР, а і всіх інших, хто би висловив бажання приєднатися [6.-1989.-Мау 8.-Р.9].
Таке видання як "Нейшн" критично ставилося до здійснюваної Дж. Бушем- старшим політики не тільки зовнішньої, а і внутрішньої. Велика кількість матеріалів цього журналу ілюструє певне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Ставлення до уряду можна чітко побачити у відкритому листі Корлісса Ламонта та Едіт Тайгер, голови та директора Національного Комітету недоторканості громадянських свобод, що було надруковано в одному з номерів журналу. Це звернення під назвою "Право американського народу знати" було своєрідною реакцією на вислів секретаря з питань безпеки Діка Чейні з приводу залученості США у вирішення міжнародних проблем, опублікованого у загальнонаціональній газеті "Нью Йорк Таймс". У відкритому листі піднімалися питання інформованості Конгресу США про американські зовнішньополітичні зобов'язання, доцільності втручання США у події будь-де на планеті під гаслами захисту національного інтересу, фінансування тих заходів (називалася сума у 300 млрд. доларів) та ін. Звернення завершувалося питанням-закликом: чи не настав час для Конгресу та ЗМІ перестати діяти як відлуння рейганівсько-бушівської політики та вимагати звіту? [9.-1989.-.Типе 19.-Р.840]. Таке ставлення до адміністрації президента відповідним чином обумовлювало і оцінку журналом його східноєвропейської політики у 1989 - на