Газета комуністів "Піплз Дейлі Уорлд", у порівнянні з іншими виданнями, не тільки критикувала заходи американського президента у східноєвропейському регіоні, а навіть засуджувала їх. Окрім цього, "Піплз Дейлі Уорлд" звинувачувала Дж. Буша-старшого та представників його адміністрації через те, що їх діяльність сприяла виникненню таких негативних явищ у житті населення Східної Європи як безробіття, соціальна беззахисність населення, економічна криза, впровадження приватної власності і т. ін. [3.-1989.-July 11,13,25, ОйоЬег 3,6].

У "знищенні соціалізму" в Східній Європі проголошувалися винними "ідеологічні секції ФБР та ЦРУ", американський Конгрес, капіталістичні консорціуми та політичні консультанти [3.-1990.-January 30, February 6]. Засуджувалося не тільки економічне, а і "ідеологічне" проникнення США у Східну Європу. Так, у лютневому 1990 р. матеріалі "Піплз Дейлі Уорлд" "Американська маніпуляція "вільними виборами" східноєвропейська політика порівнювалася з політикою США у Латинській Америці. Наголошувалося на тому, що поряд з такими методами, як економічні санкції та пряме військове втручання, застосовувався і контроль над виборами. Обрані за такими виборами уряди "отримують економічну та військову підтримку від податливого Конгресу та відчувають сприятливе ставлення з боку американської громадськості". Газета відзначала, що саме таку політику проводила Організація "Національний внесок для демократії" та "пов'язаний з ЦРУ" міжнародний відділ АФП/КВП, які втручалися до виборів 1989 р. у Польщі, Чехословаччині. Це саме мало очікувати і Німеччину на виборах 18 березня 1990 р. [3.-1990.-February 21]. Така інтерпретація виборів у країнах Східної Європи робила пріоритетним вплив зовнішнього фактору на політичне життя народів означеного регіону, "в той час, як американська адміністрація намагалася зберегти подобу невтручання у внутрішні справи цих країн" [3.-1989.-October 25].

Отже, наявною є критична оцінка більшістю періодичних видань східноєвропейської політики виконавчої влади. При цьому, ліберальна преса наголошувала на недостатніх обсягах пропонованої допомоги, а комуністична - на втручанні у внутрішні справи східноєвропейських країн та "зкиданні" соціалізму у регіоні. Проте, оцінка самих подій 1989 - першої половини 1990 рр. у Східній Європі характеризувалася усвідомленням радикальності змін у регіоні та співчуванням населенню цих країн. Про це свідчать публікації витягів з листів, які містилися на сторінках більшості видань. Зміни у країнах Східної Європи не залишилися поза увагою читацької аудиторії, враховуючи особливості ставлення американців до зовнішньополітичних подій.

Незважаючи на наявність критики з боку преси щодо східноєвропейської політики президента, російський дослідник Е. Іванян стверджує, що між американськими ЗМІ та Дж. Бушем-старшим склалися особливі стосунки, які зумовлювалися самим стилем президентського керування. Так, за 1989 р., який був першим для Дж. Буша-старшого у його перебуванні на посаді голови держави, він провів більше прес-конференцій, ніж Р. Рейган за весь другий чотирирічний період президентства. Е. Іванян зауважує, що Дж. Буш-старший надавав пріоритет спілкуванню з журналістами, які репрезентували саме періодичну пресу, ніж з тележурналістами [10.-С.353-354]. За визначенням журналу "Ньюсвік", Дж. Буш- старший був не тільки джерелом інформації для репортерів: він намагався стати їх другом. На відміну від Р. Рейгана, який не знав більшості акредитованих у Білому домі журналістів, Дж. Буш-старший називав їх по іменам [1.-1989.-April 17.-Р.16]. Така тактика, що застосовувалася президентом, була спрямована саме на налагодження та затвердження контактів з пресою, яка була головним провідником ідей влади до американської громадськості.

Проте, за визначенням Е. Іваняна, на початок другого року президентства Дж. Буша-старшого, представники американської преси мали вже багато претензій на його адресу. На першому місті серед них було звинувачення президента у скритності. Згідно з традиціями Білого дому, джерелом всієї важливої інформації може бути лише президент. Тому небажання Дж. Буша ділитися нею навіть із співробітниками своєї адміністрації, засуджувалося пресою, яка, у деяких випадках, залишалася погано інформованою [10.-С.354]. Це можна пояснити тактичними завданнями, які не передбачали передчасного широкого розповсюдження відомостей про ті чи інші заходи американського уряду напередодні їх офіційного проголошення.

В цілому, можна відзначити, що громадськість США була значною мірою проінформована про події у Східній Європі та пропозиції американської влади щодо підтримки демократичних зусиль східноєвропейських народів. Результати опитувань громадської думки США 1989-1990 рр. демонструють, що політика президента та Конгресу США підтримувалася населенням. Позитивна реакція на східноєвропейські революції 1989 р. сформувалася здебільшого завдяки позитивному ставленню ЗМІ до подій у регіоні. Преса, яка була джерелом інформації переважно для більш політично активних та "інтернаціоналістські" налаштованих громадян, висвітлила весь конгломерат питань, пов'язаних як з самою Східною Європою, так і з проблемами, актуальними для американців. Легітимність ініціатив Конгресу та президента обумовлювалася стратегічними потребами захисту американських інтересів, особливо гарантіями національної безпеки та підтримкою ліберальних демократичних цінностей, які почали закріплюватися у Східній Європі, а "підготоване" пресою та іншими ЗМІ, населення підтримувало цю політику.

Джерела та література

Newsweek.

Корсунский С.А. Взаимоотношения исполнительной власти и буржуазной печати в периоды обострения международной обстановки (60-е - нач. 80-х гг.): Автореф. дис... канд. ист. наук. - М., 1988.

People's Daily World.

Gates R. From the shadows: the ultimate insider's story of five presidents and how they won the Cold War. - N.Y.: Simon and Schuster, 1996.

The New York Times.

The New Republic.

Time.

Див. порівняльну хронологічну таблицю, складену С. Хамфрей. Humphrey S. A Comparative chronology of revolution 1988-1990 // Spring in Winter: The 1989 revolutions / Ed. by Gwyn Prins. - N.Y.: