На чому ж ґрунтується єдність цього стилю, а відтак і цілісність цивілізації, якщо країни, що до неї входять, мають безліч особливостей? Чому в комунікаціях, так чи інакше зорієнтованих на нову інформацію, панують не стихія і довільність, а упорядкованість і стабільність? Це зумовлено тим, що комунікативні системи і підсистеми існують не самі по собі, а структурно сполучаються з іншими підсистемами й системами, передусім із системами свідомості індивідів. Тісний зв'язок останніх із соціальними системами зумовлюється тим, що в тих і інших загальним медіумом (середовищем) виступає мова, а оперують вони мовними згущеннями - смислами. Саме наявність смислів уможливлює третій компонент комунікації - розуміння [13, с. 43-52, 111-115].

Німецький соціолог функціонування систем свідомості не аналізував. Тому для з'ясування їх специфічної ролі в комунікаціях звернемось до теорій свідомості, насамперед психологічних. Сучасна психологія доходить думки, що будь-які форми свідомості є не чим іншим як різновидами "смислогенезу", позаяк свідомість продукує смисли вже самими актами розуміння [14, с. 113, 117]. І свідомість як загальна сфера ментального, і мислення як його переважно пізнавальний аспект - це завжди результати активної діяльності мозку, а не пасивного відображення дійсності [Див.: 15, с. 263273]. При цьому активність мозку, звичайно, не обмежується сферою суспільних комунікацій, а спрямована на весь навколишній світ, внаслідок чого й формується його бачення людиною. Цілісну картину світу, що постає у свідомості кожної людини по-своєму, але у людей однієї культури наділена багатьма однаковими смислами, О. Шпенглер іменує "макрокосмом" [16, с. 242-243], а сучасний український філософ С. Кримський - "ціннісно-смисловим універсумом" [17, с. 27-28]. Риси людської свідомості, пов'язані з соціалізацією й акультурацією особистості, Б. Соколов називає "стилем- типажем свідомості", властивим кожній культурній традиції [18, с. 43]. Проте Е. Фромм заперечував зумовленість свідомості і мислення людини винятково культурою: "Людина - не чистий лист паперу, на якому можна написати угодні тій чи іншій культурі знаки. Людина - це істота, яка має енергію, і, адаптуючись, специфічно реагує на зовнішні умови" [19, с. 38]. Іншими словами, свідомість людей активно впливає на комунікації, тобто на суспільство, своїми власними структурами і механізмами. Що ж вони собою являють?

Ще на початку 1930-х рр. засновник культурно-історичної школи в психології, відомої як Харківська психологічна школа, Л. Виготський проводив межу між нижчими, природними, генетично зумовленими психічними функціями людини та її вищими, культурно і соціально сформованими функціями (наприклад, самовільна увага, мислення, логічна пам'ять, утворення понять, воля тощо), які надбудовуються над першими і зазвичай їх контролюють. В історичному становленні людства і в психологічному розвитку дитини спостерігається однакова картина: спочатку вища психічна функція реалізується в комунікації між людьми (між дорослим і дитиною) як зовнішній, інтерпсихічний процес, а вже потім, після повторних комунікацій, інтеріоризується, закріплюється як процес внутрішній, інтрапсихічний і виливається в автоматизовані розумові дії [20, с. 144-146]. При цьому вчений зауважував, що в основі теорії вищих психічних функцій має лежати "вчення про системну і смислову будову свідомості людини" [21, с. 386].

Сьогодні психологія відзначає велику складність смислової структури свідомості. Продукти психічної активності (образи, думки, відчуття, емоції) зберігаються в пам'яті не в тому ж вигляді, що й у момент активного переживання свідомістю, а лише як певні смисли чи сукупності смислів. Причому ці смисли в неактуальному стані (а актуальність вони втрачають через їх повторення та втрату первісної новизни) взагалі відсуваються в несвідоме, а вже звідти слугують "смисловому упізнанню" і тлумаченню інформації, що міститься в комунікаціях. Сукупності смислів утворюють певні "текстові" структури, відносно рухливі в актуальній свідомості й відносно сталі на рівні несвідомого [Див.: 14, с. 112-114, 227-233].

Такі усталені структури свідомості, або системи звичок ("автоматизмів") свідомості, в науці називають менталітетом. Менталітет - це глибинний рівень колективної й індивідуальної свідомості, що включає й несвідоме, це сукупність готовностей, установок і схильностей індивіда або соціальної групи діяти, мислити, відчувати й сприймати світ певним чином. Він формується залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища проживання людини і сам, у свою чергу, їх формує, виступаючи як "породжуюча свідомість" та важковизначуваний витік усієї культурно-історичної динаміки [22, с. 176].

Важливо, що менталітет не зводиться до простої інтеріоризації поширених у суспільстві загальних комунікаційних смислів, а формується в певну структуру за власними закономірностями. Ця структурованість виникає ще в ході становлення моральної свідомості людини в дитячо-юнацькому віці (від 4 до 16 років). Відповідно до класичної теорії американського психолога Л. Кольберґа, цей процес проходить кілька послідовних стадій, і на кожній із них визначальними для суджень індивіда про свої вчинки виступають цілком певні чинники: на 1-й - підкорення владі старших та прагнення уникнути покарання; на 2-й - наївно-егоцентричний пошук вигоди від "правильного" дотримання норм; на 3-й - схвалення вчинків людьми з найближчого соціального оточення; на 4-й - дотримання норм існуючого суспільного порядку та встановлених владою законів. Л. Кольберґ вказує ще на дві стадії, які передбачають уже індивідуальну орієнтацію індивіда на підтримку основоположних людських прав (5-та) та універсальних етичних принципів (6-та), навіть якщо ця підтримка суперечить етичним нормам певної соціальної групи [Див.: 23,