Психологічна наука досліджує становлення індивідуальної й колективної свідомості не тільки в найважливішому для нас моральному аспекті, а й у більш широкому контексті, виділяючи при цьому все ті ж чотири стадії, або рівні. У В. Бехтєрєва такими почерговими "спеціальними видами свідомості" людини поставали: 1) неясне й невизначене уявлення про власне "Я" й щось інше; 2) виникнення самосвідомості на рівні уявлень про власну самобутність і відмінність "Я" від "не-Я"; 3) "свідомість простору" та "свідомість часу"; 4) "свідомість своєї власної особистості". Б. Душков ці рівні означує більш абстрактно: 1) соціальна модальність свідомості (відчуття навколо себе соціуму); 2) внутрішня інтенсивність свідомості; 3) зовнішня інтенсивність свідомості; 4) соціальна усталеність свідомості [24, с. 122-123].

Як бачимо, у всіх зазначених авторів ідеться про однакові за загальним змістом і спрямованістю рівні свідомості. При цьому в структурі свідомості (в менталітеті) кожен наступний, вищий, складніший рівень містить у "знятому вигляді", у т.ч. в сфері несвідомого, особливості попередніх, нижчих, більш архаїчних і примітивних рівнів. Звичайно, в разі патологічного розпаду свідомості ці вищі рівні руйнуються першими [24, с. 127-128]. Але в "нормальному" стані суспільної свідомості кожен вищий рівень "підпорядковує" собі й "упорядковує" нижчі, найбільшою мірою - 4-й рівень, котрий відображає стан суспільної усталеності, моральності, духовності. Структурованість менталітету людини і соціуму підтримується існуючою системою суспільства, позаяк кожен його рівень зазнає переважного впливу з боку цілком певної сфери суспільного життя. Так, на його модальність найбільше впливають політичні явища й процеси, на внутрішню інтенсивність - економічні, на зовнішню інтенсивність - соціальні, на усталеність - духовно-моральні [25, с. 294-295].

ІІІ.

Як можна помітити, саме названі сфери суспільного життя, з урахуванням їх стилістичних, типологічних характеристик, входять у наведене вище визначення цивілізації. У цьому й полягає структурне сполучення цивілізації й менталітету, яке, однак, відображає не лише вплив цивілізації на менталітет, а й зворотний вплив менталітету на цивілізацію. Адже вказані сфери суспільного життя з відповідним смисловим наповненням закріплюються в смислових структурах менталітету людей даної цивілізації та в звичних смислових стереотипах їх суспільної поведінки. Після цього вже сам менталітет соціуму оберігає цивілізацію від таких структурних змін, які б вимагали від людей змінити усталені звички свідомості, мислення, діяльності. Єдність і структурованість менталітету вказує на витоки єдності й структурованості цивілізації, на послідовність процесів її формування, на характер субординації підсистем у системі цивілізації (від найвищої, духовно-моральної - до найнижчої, політичної), а значить - на логіку аналізу цивілізацій за смисловим змістом відповідних комунікацій.

Слід лише пам'ятати, що специфічно структурований менталітет належним чином спрямовує й суспільні комунікації. Адже 1-й рівень менталітету, що "відповідає" передусім за сприйняття влади та покору їй, і 2-й рівень, що регулює усвідомлення індивідом особистих інтересів та власної самостійності, хоч і "впорядковуються" на вищих рівнях, але продовжують впливати на менталітет, головним чином, зі сфери несвідомого. Тому їх співвідношення, зокрема у впливі на 3-й рівень, відповідальний за характер взаємин індивіда з соціальним оточенням, може суттєво позначитись на типі цивілізації. Якщо з тих чи інших причин зберігається домінанта 1-го рівня, а 2-й її не перевершує, то й на 3-му рівні переважає тенденція до колективності (общинності) в поєднанні з покорою всесильній владі. Якщо ж 2-й рівень є яскраво вираженим і "контролює" нижчий рівень, то на 3-му рівні виявляється схильність до узгодження інтересів, договірних відносин та солідарного впливу на владу. У першому випадку ми отримуємо східний тип цивілізації, у другому - західний. При цьому вказані структурні особливості на 4-му рівні менталітету (рівні соціальної й моральної регуляції поведінки) лише стабілізуються, але не можуть бути кардинально змінені, позаяк цей рівень не владний над сферою несвідомого. Всі названі рівні структури менталітету так чи інакше проявляються в кожній типовій комунікації в суспільстві - чи в її само-референції, чи в її іно-референції.

У цілому ж своєрідність кожної цивілізації зумовлена специфічною конфігурацією комунікацій, як вона складалася з часів формування самої цивілізації й потім невпинно змінювалася слідом за її історичним зростанням. На характер і зміст комунікацій впливало багато чинників: і природно- кліматичні умови, і пов'язані з ними особливості господарювання, і демографічні, соціолінгвістичні, культурно-релігійні процеси, й історія розвитку держав і народів та взаємин між ними. Тож системи взаємопов' язаних комунікацій слугують джерелом інформації одночасно і про стан та еволюцію ментальних структур, і про стан та еволюцію суспільної поведінки людей і народів, тобто власне історію. На підставі їх аналізу психологи розробляють методи дослідження менталітету соціуму [Див.: 26, с. 40-47]. З іншого боку, тільки вивчення "систем мовних формацій", або "регулярних мовних практик", може, на переконання французького філософа М. Фуко, дати об'єктивне знання про справжній історичний зміст "інститутів, методів, соціальних груп, сприймальних структур, відносин між різними мовами" в той чи інший час у тому чи іншому суспільстві [27, с. 115-118].

Теорія Н. Лумана дозволяє відстежувати еволюцію цивілізаційних "практик" навіть на рівні першоелементів, тобто комунікацій. Як своєрідну паралель до еволюційної схеми в біології, що включає функції мінливості,