Особливе занепокоєння в лавах турецьких запорожців сталося після оголошення маніфесту 18 лютого 1807 р. із запрошенням задунайців у військо. 20 лютого його ухвалив Олександр І. Центрами формування війська оголошувались Галац і Кілія. Розташування усть-дунайців у Галаці мало вплинути на їхніх товаришів - турецьких запорожців, і допомогти залучити їх на російський бік, а особливо тих, що були в Браїлові. Задунайський запорожець Василь Завірюха згадував, що писар, який читав маніфест, "робив трактування його не в кращий бік. Втім, козаки писарю не повірили і хотіли втекти до російських військ, але зробити цього не могли, оскільки завжди знаходились під міцним караулом" [14.-Арк.43]. Протягом 24-28 лютого 1807 р. з Браїлова до Галацу перейшло 13 козаків. Подальшу динаміку втеч з браїловської "запорозької команди" дозволяє установити "Список учиненный в Коше Усть-Дунайского Буджацкого войска о состоящих в оном на службе казаках" у серпні 1807 р. Так протягом березня з Браїлова втекло і записалось до війська 168 козаків, у квітні - 54, травні - 69, червні - 26, липні - 12, серпні - 6. Усього 348 осіб [8.-Арк.19-71зв.]. Найбільша кількість козаків перейшла, як бачимо, у березні. Саме цього часу дала результати діяльність задунайських осавулів Романа Согутчевського і Романа Циганки, значкових товаришів Гаврила Вареника та Дем'яна Чорнобая, які вели переговори з російським командуванням про створення Усть-Дунайського війська і вийшли з-за Дунаю після оголошення маніфесту [10]. У травні до усть- дунайців перейшли задунайський військовий писар Данило Білий та ієромонах Гервасій [1.-С.46]. У зв'язку з цим, свідчення Василя Завірюхи про те, що при оголошенні маніфесту писар трактував "не в кращий бік", виявляються надто дивними. Поясненням такої поведінки Данила Білого - одного з головних задунайських старшин, ймовірно, може бути небажання викликати підозру турецької влади або кошового отамана в проросійській орієнтації і можливості втечі до Росії, що могло призвести до страти його як зрадника. Про страх обвинувачення свідчить задунаєць Прасковій Целіков, який вирішив перейти до усть-дунайців у Галаці та "інших до цього підмовляв", а коли це стало відомо кошовому він швидко втік [7.-Арк.16].

У квітні 1807 р. відбулася одна з перших сутичок задунайців з їхніми колишніми товаришами з Усть-Дунайського війська: внаслідок боїв козаків Івана Губи з турецькими суднами під Ізмаїлом до полону потрапили 32 "турецьких запорожців". Того самого часу турки полонили 15 усть-дунайців, які перейшли р. Серет, щоб захопити худобу ворога, їх "привели до начальника, і він наказав зарахувати їх" до запорозької частини в Браїлові [1.-С.45-46].

23-24 травня 1807 р. загін генерала Н.М. Каменського атакував 5-тисячне військо браїловського паші, який, не очікуючи появи російських військ, вийшов з фортеці. Війська паші перебували під прикриттям браїловської залоги. Внаслідок боїв загинуло і було поранено 2 тисячі вояків паші, до полону потрапило всього 23, серед них ага і секретар назиря [13.-С.159-162].

Незабаром (10 липня 1807 р.) задунайці дізналися, що Усть-Дунайське військо було ліквідоване урядом, який мотивував це виникненням масового руху селян у придунайські землі за "козацькою волею". Під час ліквідації селян-втікачів мали заарештовувати і повертати до Росії, колишніх задунайців і чорноморців відправляти на Кубань. Частина усть-дунайців втекла до турецьких запорожців, а інші через депутатів р. Согутчевського, Г. Вареника, Д. Чорнобая вимагали оселення в придунайських степах і надання привілеїв [15.-С.123-125].

12 серпня 1807 р. між Росією та Туреччиною було укладено Слободзейське перемир'я, що тривало до березня 1809 р. У цей період запорожці, як у Браїлові, так і в інших місцях, займались рибальством або виконували різноманітні доручення місцевих турецьких чиновників. Наприклад задунаєць Герасим Шатковський проживав у Катирлезі, потім перебував у Браїлові, звідки супроводив Юсуф-пашу (з 1810 р. командувач турецької армії) до м. Бараджі, потім до Анатолії в м. Харпут (на батьківщину паші), а згодом до м. Белабу, де залишив пашу, пішов у м. Адріанополь, а у 1808 р. повернувся до Браїлова і записався до попередньої команди [9.-Арк.7]. Використовували час перемир'я для рибальства Василь Головченко, Іван Таран та інші [9; 10].

Після відновлення бойових дій у березні 1809 р. російські війська оволоділи Ісакчею, Тульчею, Бабадагом, Мачином, Ізмаїлом, розпочали облогу Браїлова. Чимало із задунайців Браїлова почали переходити на бік росіян. Це зумовлено було багатьма причинами: небажанням битися з росіянами, незадоволенням турецькою адміністрацією, що більше року не виплачувала гроші за службу (по 6 левів на місяць), свавіллям і зловживанням турецьких феодалів. Серед тих, хто протягом квітня 1809 р. втекли з браїловської команди до Галацу були задунайці Йосип Білий з 14 товаришами, Василь Майстренко, Яків Понамарьов, Іван Чорноморець, Михайло Дубовенко та інші [8; 9]. Частина їх була зарахована до 9-го чорноморського козацького полку Г.К. Матвєєва. Як не дуже надійних і "хитких" їх розмістили на козацькі судна окремо один від одного серед "надійних" чорноморських козаків і під особливим