Аналіз біографічних даних козаків, які переходили до російських частин протягом війни, дозволяє стверджувати, що, перш за все, це були молоді люди, здебільшого, не козацького походження, які недовго перебували в козацтві, а записались до нього внаслідок тривалих блукань по Бессарабії та Добруджі. "Старі" дніпровські запорожці та старшина, як правило, переходили на російський бік під час формування Усть-Дунайського Буджацького війська, коли невизначеність становища із Січчю та їхнього подальшого перебування в Туреччині змушували шукати для своїх родин землі для постійного оселення. Однак російська адміністрація протягом 1807-1814 рр. не змогла вирішити питання з їхнім оселенням, наданням обіцяних прав і привілеїв, що припинило подальший вихід задунайців [8; 9; 10].

21 листопада 1809 р. турецькі війська в Браїлові капітулювали. 55 задунайців перейшли на російській бік, не зважаючи на те, що могли піти разом із турецькими частинами. їх не зарахували до 9-го чорноморського козацького полку, тому що там було "таких вже багато", і їх відправили на Кубань [1.-С.48].

З Браїлова задунайська команда перейшла до Рущука. Очолив задунайців під час цього переходу кошовий отаман Семен Кальниболоцький (ім'я Гната Коваля зникає в наявних документах). У липні 1810 р. становище залоги стало досить складним. Після невдалої спроби захопити Шумлу, російське командування вирішило оволодіти Рущуком. До фортеці підійшов загін генерала О.П. Засса і на протилежному березі росіяни установили батарею для обстрілу фортеці. За планом турецького командування запорожці мали нейтралізувати цю батарею. Розуміючи, що їх чекає неминуча смерть під час виконання цього завдання, козаки, за свідченням задунайця Ананія Коломойця, домовилися з росіянами стріляти один в одного холостими набоями [16.-С.53-54]. Повірити в це важко, адже 26-29 серпня полковник Берлір, який командував батареєю та однією з частин російської флотилії атакував і потопив декілька турецьких човнів з Рущука, а екіпаж полонив [17.-С.220-221]. Становище залоги Рущука ще більш ускладнилося й тим, що майже одночасно 26-27 серпня в битві під Батином (Батинулою) був розгромлений 50-тисячний корпус турецьких військ. До полону потрапив трибунчужний паша Ахмет і близько 5 тисяч чоловік, захоплено 176 прапорів, одна булава, 14 гармат тощо [17.-С.220-221]. 15 вересня 1810 р. Рущук був взятий російською армією.

Внаслідок перемир'я в 1811 р., а потім укладання Бухарестської угоди в 1812 р., Бессарабія була приєднана до Російської імперії. За Бухарестським миром кордон проходив по Кілійському гирлу Дунаю; у 1817 р., після спеціальної угоди з Туреччиною - по Сулінському, острова Леті та Четал ставали нейтральною зоною, звідки мали виселити всіх запорозьких рибалок до Сулинського гирла, де не було для них зручних місць для рибного лову і відомих торговельних міст, таких як Ізмаїл і Кілія. Зауважимо, що встановлення кордону в гирлах Дунаю зустріло опір населення, як з російського, так і з турецького боку. Так некрасівські козаки і турецькі запорожці, яким допомагали місцеві жителі Вилкового з "криками, лайками і глузуваннями" ламати установлені прикордонні межі [4.-Арк.56,159].

Після завершення війни Січ в Катирлезі задунайці не відновили, хоча вже й почали будувати нову церкву, а вирушили на некрасівські поселення і зайняли головний центр - селище Великий Дунавець на Георгіївському гирлі, де і заклали Січ.

Таким чином, під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. задунайські запорожці зберігали власне козацьку адміністративно-управлінську структуру, Кіш зі старшиною знаходився у Браїлові, а потім у Рущуку, їхні військові частини брали активну участь у бойових діях, значна частина козаків продовжувала займатися рибальством у дунайських гирлах і перебувала на довоєнних місцях проживання, центральним з яких залишалося селище Катирлез.

Джерела та література

Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр.: Історико-документальний нарис. - Одеса, 1994.

Каюк С. (Могульова С.М.). Задунайська Січ (1775-1828 рр.): Автореф. дис... канд. істор. наук. - Дніпропетровськ, 1999.

Сапожников И.В. Начало Задунайской Сечи: Дунайская паланка и Кош в Катырлезе (1776-1795) // Архів. Документ. Історія. Сучасність: Збірка наукових статей та матеріалів / Праці Державного архіву Одеської області. - Одеса, 2001. - Т. IV.

Національний архів Республіки Молдова. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 220.

Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січі // Невичерпні джерела пам'яті: Зб. наук. статей, матеріалів і републікацій. Задунайська Січ. - Одеса, 1998. - Т. ІІ

Российский государственный военно-исторический архив (далі - РГВИА). - Ф. 14209. - Оп. 165. - Св. 25. - Д .58. - Ч. 3.

РГВИА. - Ф. 14209. - Оп. 165. - Св. 25. - Д. 60.

Государственный архив Краснодарского края (далі - ГАКК). - Ф. 250. - Оп. 2. - Д. 151.

ГАКК. - Ф. 250. - Оп. 2. - Д. 167.

Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф. 1. - Оп. 214. - Спр.15 (1817 р.).

Центральний державний історичний архів України (м. Київ) - Ф. 245. - Оп. 1. - Спр. 8. - Ч. 1.

Котляревський І.П. Повне зібрання творів. - К., 1953. - Т. 2.

Петров А. Война России с Турцией 1806-1812 гг. - Т. 1: 1806-1807 гг. Михельсон и Мейендорф. - СПб., 1885.

РГВИА. - Ф. 14209. - Оп. 165. - Св. 25. - Д. 58. - Ч.4.

Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. 1806-1807 рр. // Козацтво на Півдні України. Кінець XVIN - ХІХ ст. / Авт.-упоряд.: О.А. Бачинська та ін.,