О. Є. Берестень

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОЧАНСЬКОГО МЕНОНІТСЬКОГО УЧИТЕЛЬСЬКОГО ТОВАРИСТВА НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Шкільна освіта менонітської громади Півдня України завжди викликала великий інтерес у дослідників як унікальний феномен збереження національних і культурних особливостей цієї групи населення. Дуже багато історичних подій впливали на становлення і розвиток системи початкової освіти менонітів. На початку ХХ ст. вирішальною подією в цьому довготривалому й складному процесі став "Маніфест 17 жовтня" 1905 року, який, поряд з іншими свободами, проголосив рівність усіх громадян Російської імперії незалежно від національності та віросповідання [1.-С.754]. Політичне, національне та культурне пробудження німецькомовного населення нашого регіону призвело до виникнення Молочанського менонітського учительського товариства, роль якого у підвищенні рівня вчителів менонітських початкових і середніх шкіл важко переоцінити.

В останні десятиліття ХХ ст. діяльність шкільних менонітських установ стала предметом дослідження відомих учених. Так В. Зюсса особливо зосередився на вивченні останнього періоду діяльності Молочанської менонітської шкільної ради [2]. Автор окремо зупинився на оцінюванні діяльності голів ради, підкреслюючи залежність авторитету організації від особистих рис її керівників [2.-С.124]. Велику увагу автор також приділив висвітленню характеру відносин Молочанської менонітської учительської ради з офіційною владою, яка залежно від політики царського уряду завдяки своїм наказам чи розпорядженням обмежувала або сприяла діяльності ради [2.-С.122,125,126]. Про пробудження Молочанської менонітської учительської ради на початку 1906 р. від "вимушеної пасивності" згадував у своїй комплексній монографії Д. Брандес [3]. Проте він пов'язав цю "пасивність" з "надмірним пристосуванням" організації до русифікаторської політики уряду кінця ХІХ ст. [3.-S.324]. Детально досліджена була система початкової та середньої освіти менонітів Півдня України в монументальній роботі Н. Крекера [4], який зробив унікальну систематизацію даних стосовно кількості учнів, прізвищ учителів і років їхньої діяльності в менонітських навчальних закладах [4.-S. 168,182]. Проте він не згадав про внесок Молочанського менонітського учительського товариства у становлення шкільних навчальних закладів менонітів. Дж.Б. Тевс як представник теософського напряму вивчення історії менонітів Півдня України негативно оцінив роботу Молочанського менонітського учительського товариства, оскільки його діяльність мала занадто світський характер [5.-Р.55].

Як бачимо, багатогранна діяльність Молочанського менонітського учительського товариства не була висвітлена згаданими вище авторами, тому мета нашого дослідження - дослідити деякі аспекти роботи даної організації, які залишилися поза увагою вчених: створення бібліотек, пенсійне забезпечення вчителів, реформування системи початкової та середньої освіти тощо.

Традиційно у менонітських колоніях значне місце у суспільній структурі й церковній парафії займали вчителі, які, як правило, були проповідниками місцевих общин. Ще починаючи з реформи шкільної освіти І. Корнієса велике значення надавалося підвищенню не тільки рівня освіти вчителів менонітських шкіл, але й вдосконаленню їхніх методичних навиків. З цією метою була організована ціла низка громадських організацій учителів у менонітських колоніях Півдня України. У цій сфері лідерами були материнські колонії Хортиці та Молочної.

Оскільки система початкової освіти була складовою частиною релігійного виховання колоністів, то діяльність організацій учителів контролювалася церковними органами - передусім Молочанською Церковною Радою, до складу якої входили церковні старшини й проповідники менонітських конгрегацій. У разі активного співробітництва з місцевими общинами й організаціями вчителів вони визначали розвиток системи початкової та середньої освіти в колоніях і здійснювали розробку перспективних шляхів її вдосконалення. Звичайно, церковні лідери впливали на процес становлення перших організацій учителів. Процес консолідації зусиль учителів місцевих центральних і сільських шкіл був обумовлений насамперед внутрішніми проблемами колоністської школи - відсутністю спеціалізованих закладів з підвищення кваліфікації вчителів, нестачею навчально-методичної літератури і т. д.

Усі ці фактори негативно впливали на систему початкової та середньої освіти. З метою ліквідації цих вад створювалися організаційні структури вчителів, які забезпечували вирішення нагальних проблем цього прошарку менонітської інтелігенції. Проте одним із найголовніших завдань цих організацій було підвищення рівня освіти вчителів. Наприклад у § 1 статуту Молочанського менонітського вчительського товариства говорилося, що організація переслідує такі цілі:

а) підвищення рівня загальної та спеціальної освіти членів товариства;

б) покращення їхнього суспільного та матеріального стану;

в) сприяння підвищенню рівня народної освіти.

Очевидно товариство було орієнтоване на потреби вчителів менонітських колоній. Специфічною рисою цієї організації було те, що її керівники намагалися забезпечити народну освіту за рахунок вдосконалення професійних якостей учителів та підвищення їхнього соціального статусу в суспільстві, а також матеріального добробуту. Подібні цілі обумовили вузькоспеціалізований спектр засобів їх досягнення: проведення конференцій для вчителів, де читалися доповіді та реферати, заснування бібліотек, які надавали у використання як загальноосвітню, так і педагогічну літературу, організація екскурсій та відпочинку в літній період для членів товариства, забезпечення солідарності серед членів організації, уніфікація системи викладання, заснування пенсійних кас.

Дійсним членом товариства міг стати будь-який менонітський учитель або вчителька, який дав письмове зобов'язання додержуватися правил товариства. Вступний вклад становив 3 крб., щорічний - 2 крб. Діяльність товариства розповсюджувалася на всю Таврійську губернію. На генеральних зборах, які відбулися 5 жовтня 1907 р. в колонії Рюкенау, було обрано правління товариства, до складу якого ввійшли: І. Тевс - голова (Тігенгаген), р. Деркзен - касир (Нейгальбштадт), Г. Пеннер - секретар (Нейгальбштадт), учитель Г. Тільман - бібліотекар (Гнаденфельд), Д. Бошван - бібліотекар (Нейгальбштадт), президенти - А. Галберг та І. Тевс (Олександерталь), кандидати - Я. Янцен (Розенорт), Г. Гезе (Ліхтенфельд), А. Ремпель