Протягом 22-23 рр. ХХ ст. члени „Юнгштурму Адольфа Гітлера" активно брали участь майже у всіх загальнопартійних нацистських заходах. Так, 23 січня 1923 р. молоді підлітки з нацистської молодіжної спілки взяли участь у марші, присвяченому відкриттю І з'їзду НСДАП. Згодом це буде обов'язковим ритуалом на подібних заходах у Нюрнберзі і за часів Веймарської Республіки, і у „третьому рейху".

Між тим, в оточенні фюрера більшість регіональних лідерів „фюрера нацистського молодіжного руху" ще серйозно не сприймали, а його „Юнгштурм Адольфа Гітлера" був невеликим, звичайним для доби Веймарської Німеччини, військово-молодіжним об'єднанням [12, 8. 25], яке власне „молодіжними потребами" майже не займалося.

Будучи по суті політиками-авантюристами, нездатними твердо враховувати і зважати комплексно всі фактори політичної обстановки в країні, керівництво НСДАП 8-9 листопада 1923 р. зробило відкриту спробу насильницького захоплення державної влади у Німеччині, яка ввійшла в історію, як „пивний путч" через те, що ряд його подій відбувалися в залі пивної „Бюргербройкеллер" м. Мюнхена [13, с. 12-17]. Далекосяжні плани нацистів, яких надихав успіх „походу на Рим" Беніто Муссоліні у жовтні 1922 р., були без особливих труднощів зупинені невеликим загоном поліції [14, 8. 15]. Провал „національної революції" Гітлера між тим продемонстрував, що діяльність партії серед молоді не пройшла марно. Представники „Юнгштурму Адольфа Гітлера", переважно студенти, брали активну участь у самому путчі, а 10-11 листопада інспірували студентські зібрання та демонстрації у Мюнхенському університеті на підтримку націонал-соціалістів. 15 листопада 1923 р. у приймальню генерального комісара Баварії (губернатора) фон Кара навіть з'явилася делегація студентів з нацистської молодіжної спілки з проханням амністувати ватажка путчистів - Адольфа Гітлера [14, 8. 15].

У лютому 1924 р. у Мюнхені проходив судовий процес над учасниками „пивного путчу" - Гітлером, Людендорфом, Фріком, Крібелем, Пенером, Брюкнером та іншими. Після майже двохмісячного судового процесу Адольф Гітлер і три його спільники були засуджені до 5-річного ув'язнення у фортеці м. Ландсберг-на-Леху (із врахуванням часу урядового слідства), інші обвинувачені отримали набагато менші строки, а популярного воєначальника часів Першої світової війни Людендорфа взагалі було виправдано. Широке й детальне висвітлення цього процесу в пресі Німеччини відігравало роль непоганої безкоштовної реклами для НСДАП та її лідера, який з діяча провінційного баварського масштабу перетворився у скандально відому загальнонімецьку знаменитість. Присутній на засіданнях суду над путчистами італійський журналіст Леонард Ланіа чітко назвав їх „семінарами з державної зради" [15, 8. 83]. За рішенням суду і НСДАП, і його складова „Юнгштурм Адольфа Гітлера" були офіційно заборонені і розпущені на всій території Веймарської Республіки.

Невдалий „пивний путч" боляче вдарив по оргструктурах НСДАП. Як і нацистська партія, так і її молодіжна спілка розпалися на декілька уламків, незалежних один від одного. Так, Герхард Росбах, загальновідомий у Німеччині керівник військової спілки „Фрайкор Росбаха" часів листопадової революції, заснував у м. Зальцбург спілку „Шилльюгенд"; Ернст Рем, один із засновників СА, створив у Мюнхені спілку „Фронтюген" („Фронтова молодь"); Густав Адольф Ленк перейшов до „Великонімецької вітчизняної молодіжної спілки", а згодом до „Дойче верюгенд" („Німецька військова молодь"). Окремі групи „Юнгштурму Адольфа Гітлера" ввійшли до складу об'єднань „фьолькіше" поза межами Баварії.

У 1924 році, коли Адольф Гітлер саме перебував за тюремними ґратами, у таборі екс-нацистів відбувся розкол. Частина колишніх членів забороненої НСДАП пішла на союз із „німецькою фьолькіше - партією волі", у блоці з якою вперше взяла участь у виборчій кампанії до рейхстагу (так звані об'єднані списки фьолькіше) та отримала 32 мандати. Інша частина нацистів створила спілку „Великонімецьке народне товариство", яке залишилося на платформі „національної революції". У надрах цього товариства у лютому 1924 р. виникла також нова оргструктура „Великонімецький молодіжний рух", який був клоном зниклого у безвісті „Юнгштурму Адольфа Гітлера". Одним з осередків нової спілки, у м. Плауєн, керував Курт Грубер, функціонер нацистського молодіжного руху з 1922 р., майбутній спадкоємець Г.А. Ленка.

Між тим, просидівши у фортеці м. Ландсберг-на-Леху близько року, А. Гітлер напередодні Різдва 1924 р. був випущений на волю. Майже відразу після амністії фюрер публічно оголосив про різку зміну власних політичних пріоритетів, відмовившись від ролі „національного барабанщика" на користь еволюційного, так званого легального приходу до влади. 26 лютого 1925 р. в першому випуску відновленої нацистської партійної газети „Фьолькішер Беобахтер" була надрукована директивна стаття Гітлера - „основні напрямки діяльності по відбудові НСДАП", з якої чітко випливало, що зазнавши невдачі в боротьбі за владу „революційним шляхом" і роблячи „поступки Конституції", нацисти переносять центр ваги у боротьбі на легітимні методи досягнення влади, вважаючи за необхідне перебудувати свій „рух" у нову політичну партію. Також були визначені нові тактичні завдання нацистів: завоювання більшості серед виборців і наступ на рейхстаг.

У зв'язку з необхідністю формувати власний електорат виборців нацисти відродили й активізували ідею щодо створення загальноімперської молодіжної нацистської організації. Відразу декілька воєнізованих молодіжних союзів конкурували між собою за виконання доручення лідера НСДАП щодо відродження „партійної молодіжної організації": „Німецька військова молодь", „Фронтова молодь", „Великонімецький молодіжний рух", „Союз німецької робітничої молоді" тощо. У цей час марними виявились спроби Густава Адольфа