25 липня 1943 р., розмовляючи з представниками так званої польської окупаційної ради (до якої входили польські імущі прошарки), Франк заявив, що він домігся згоди на послаблення дискримінаційної політики в губернаторстві і має намір розмовляти з поляками, «як європеєць з європейцями» [15, с. 226; 16, с. 151]. Генерал-губернатор вважав, що, знайшовши спільну мову з поляками, можна буде зберегти в країні, яка була безпосереднім тилом вермахту, спокій, більш повно використовувати економічний потенціал губернаторства та його робочої сили, придушити підпілля.

Охарактеризувати особу Франка неможливо, не згадавши його тривалу, але малоуспішну боротьбу з керівництвом СС. Своє ставлення до поліцейської держави він виявляв ще в 1934 р., коли брав участь у демонстрації протесту проти створення концтаборів. Франк радив обходитися, наприклад, розстрілами. Виступаючи на захист німецького права («Немає імперії без права! Немає німецької нації без права!») [17, с. 286] проти злочинів політичної поліції, він найчастіше мав на меті свої особисті інтереси.

Ставши губернатором Польщі, Франк прагнув зміцнити власні позиції і стати всесильним володарем на польських землях. Його повноваження, згідно з указом Гітлера, були тут справді необмеженими. Проте керівництво СС та поліції, що вважалися частиною окупаційної адміністрації, залежало від Франка суто формально, тому що практично Вільгельм Крюгер (глава СС і поліції в губернаторстві) підпорядковувався лише Генріху Гіммлеру [18, с. 143]. Подібний стан речей призводив до нехарактерного для німецької адміністративної традиції хаосу компетенцій та анархії влади.

Відмінності у підходах до реалізації окупаційної політики на польських землях та суперечки особисто часто виникали між рейхсфюрером СС Г. Гіммлером та губернатором Г. Франком. Гіммлер не бажав допустити розширення компетенцій цивільної адміністрації у губернаторстві, він прагнув встановлення повного контролю на польських землях, зменшення всілякого Опору. Ці задуми керівництво СС планувало провести завдяки посиленню масових репресій, виселень та інше. Г. Франк, напроти, відстоював більш „м'яку" лінію, вважаючи, що саме таким чином можливо досягти значно кращих результатів у процесі організації поставок продуктів харчування, сировини, робочої сили рейху. Відносини між Франком, що не бажав терпіти «обмеження» своєї монопольної влади, Гіммлером і Крюгером із самого початку панування на польських землях були надзвичайно напруженими, являючи собою приклад внутріелітної боротьби, що повсюдно точилася між представниками владних структур нацистської Німеччини. Ці суперечки, як вважає російський дослідник О. Плєнков, в період 1942-1943 рр. вилились у двовладдя [19, с. 480]. Подібною була ситуація і на „приєднаних" до рейху польських землях. Значні суперечки під час окупації неоднаразово виникали між А. Форстером та Г. Гіммлером. Досить яскраво різні підходи до реалізації окупаційної політики проявились під час проведення акцій виселення євреїв та поляків. Крім нацистської цивільної адміністрації та СС боротьба компетенцій виникала і серед вищого керівництва вермахту, та представників економічних відомств на польських територіях.

Поставши перед Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнбергу, Ганс Франк намагався виправдати свої дії. Він удавався до досить поширеного прийому - прикидався такою слабохарактерною, безвольною людиною, що діяла за велінням "сильної особистості" - фюрера. Говорив, що часом йому здається, ніби в ньому уживаються дві людини: "Одна - це я сам, Франк, - говорив він, - який стоїть перед вами, а інша - цілком інша людина, що була нацистським фюрером. І іноді я себе запитую, як та людина могла робити подібні справи?" [20, с. 36]. Маються на увазі неймовірні злочини, пограбування, які скоювалися на окупованих польських територіях. Ще на початку своїх свідчень Г. Франк заявив, що відчуває "свою велику провину" за злочини, скоєні на окупованих польських територіях. Однак ці та наведені раніше свідчення стосовно свого захисту, головним чином, пояснюються спробою довести, що фактично він не є відповідальною особою. Він віддавав лише накази про заходи щодо упокорення місцевого населення. Вся відповідальність за скоєння злочинів, як стверджував Франк в ході судового процесу, лежить на поліції СС та її численних підрозділах [21, s. 174]. А оскільки поліцейські структури безпосередньо не підпорядковувалися губернатору, то він навіть не знав про те, що відбувалося на підвладних йому територіях, тим більше в концтаборах. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що, дійсно, більша частина злочинних діянь, інкримінованих Франку, здійснювалася поліцейським апаратом. Можливо, деякі злочини, що мали місце в Генеральному губернаторстві, були скоєні навіть без його відома. Проте не підлягає сумніву той факт, що Франк був добровільним та свідомим учасником застосування силових та репресивних заходів на польських територіях, які призвели до загибелі мільйонів людей серед цивільного населення. Міжнародний трибунал у Нюрнгберзі визнав Ганса Франка винним у військових злочинах і злочинах проти людства. 16 жовтня 1946 р. його вирок було виконано: одного із головних злочинців нацистської Німеччини Франка повісили на подвір'ї в'язниці Нюрнбергу [22, арк. 163-164]. Артур Грайзер та Альберт Форстер у 1946 р. були засуджені на судових процесах у Польщі теж до страти.

Отже, ми