О. М. Казакова

ВПРОВАДЖЕННЯ НАЦИСТСЬКОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОСВІТИ НА ОКУПОВАНИХ ПОЛЬСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (вересень 1939 р. - червень 1941 р.)

Понад 60 років однією з найбільш цікавих тем для дослідників залишається Друга світова війна. Це стосується майже усіх її аспектів. Неабиякого значення набуло вивчення проблем, пов'язаних з розробкою та впровадженням окупаційної політики нацистської Німеччини. Поряд з тим не достатньо розкрито місце та вплив освітньої діяльності нацистів на процес встановлення «нового порядку» на окупованих польських територіях.

У цій статті автор намагалась показати, що саме освітня діяльність нацистських функціонерів була вагомим засобом ідеологічного впливу на польське населення та відігравала суттєву роль у функціонуванні окупаційного режиму.

У реалізації нацистських намірів встановлення "нового порядку" на окупованих польських землях значне місце відводилося культурі та освіті. Політика верхівки нацистської Німеччини в цих сферах мала вирішити завдання встановлення тотального контролю над духовним життям польського населення.

В основі цієї політики була ідеологічна доктрина Гітлера про расову перевагу німецької нації, що ґрунтувалась, перш за все, на її культурній вищості. Всі інші культурні надбання і цінності, як нижчі, не заслуговували на увагу і підлягали усуненню. Тому на території Генерального Губернаторства і "приєднаних" до рейху польських землях закривалися усі культурно-освітні установи, вищі та середні навчальні заклади, знищувалися та грабувалися пам'ятки історії та культури, влаштовувалися масові акції зі знищення польської інтелігенції та також церковнослужителів.

Заходи нацистських окупантів з ліквідації польської культури здійснювалися в декілька етапів. На першому з них була заборонена діяльність всіх культурних, наукових, громадських організацій та союзів.

З метою знищення польської культури німецька влада розпочала ліквідацію польської системи освіти. Ця політика не була єдиною, як в теоретичних розробках, так і практичній реалізації, мала ряд локальних відмінностей як на "приєднаних" до рейху територіях, так і в Генерального Губернаторства.

В перші місяці окупації вона призвела до значного скорочення чисельності шкіл, учнів та вчителів. Розпорядження про закриття шкіл, звільнення вчителів з'явилися вже в період управління польськими територіями військової адміністрації. Так, 20 вересня 1939 року Артур Грайзер на підпорядкованій йому території видав два розпорядження - про звільнення польських вчителів та введення у всіх школах, як громадських, так і приватних обов'язкового предмета німецької мови [1, с.7]. Скорочення чисельності польських шкіл було досить значним. Так, на всій території губернаторства функціонувало у жовтні 1939 року лише 30 % польських довоєнних шкіл [2, с.32]. У ряді міст, таких як Ясло, Кросно, Броцав, Санок, Горлице на жовтень-листопад 1939 року чисельність учнів скоротилася до 39 % від загальної кількості на той же час у 1938 року, а вчителів - до 42 % [2, с.123].

Німецькою окупаційною адміністрацією були закриті всі вищі навчальні заклади на польських територіях. Зокрема, Познанський університет, Ягелонський університет у Кракові, інститути, духовні академії. Практично повністю була ліквідована середня школа. Викладацький склад вищих та середніх навчальних закладів поповнив численний загін польських безробітних в роки Другої світової війни.

Замість ліквідованої системи польської освіти нацистська окупаційна адміністрація запропонувала свою. Основою нововведеної німецької освітянської системи для польського населення стала початкова школа. 9 жовтня 1939 року за розпорядженням А.Грайзера в окрузі Край Варти створювалися окремі школи для польських дітей [3, с.45-56]. У них пропонувалося навчання лише читанню, письму та рахуванню. Викладати в цих школах повинні були німці і лише в окремих випадках - поляки, саме викладання повинне було вестися тільки німецькою мовою. Рейхсфюрер Г.Гіммлер, будучи імперським комісаром зі зміцнення німецької нації, принципи окупаційної політики стосовно освіти на польських територіях виклав так: "... для польського населення на Сході потрібно дозволити освіту не вище 4-х класів, щоб місцеві жителі могли лише рахувати до 500, писати прізвище і знати закон божий та щоб вони поважали німців. Все інше заборонялося" [4, с.323]. У кожну польську школу призначався державний комісар, яким зазвичай був вчитель-німець.

На території Генерального Губернаторства питання стосовно польської освіти було врегульовано постановою уряду Г. Франка від 31 жовтня 1939 року [5, с.118]. Згідно з нею польські початкові школи мали право на існування, але в них категорично заборонялось вивчати польську мову, історію, географію. Такі навчальні заклади, як гімназії та ліцеї ліквідувалися. Взагалі політика щодо шкільної освіти була підпорядкована головній меті окупаційної влади - перетворенню поляків в робочу силу. А їхні діти розглядалися як "резерв робочої сили", їм цілком свідомо пропонувався мінімум необхідних знань. Так, один із гауляйтерів на "приєднаних" польських землях Артур Грайзер заявив, що лише необхідність використовувати поляків як робочої сили, а підростаюче покоління - як резерву робочої сили змушує навчати польських дітей німецькій мові [4, с.322-323]. У його циркулярі визначалися межі "необхідних для роботи знань" - володіння німецькою мовою настільки, щоб без труднощів розуміти усні накази за місцем роботи і читати короткі друковані або ж написані інструкції стосовно роботи, обслуговування машин, знати елементарні арифметичні дії. В останньому класі польським учням приписувалося дати уявлення про Європу, підкресливши при цьому "панівне становище Німеччини на європейському континенті"[6, с.35].

Політика окупантів у сфері освіти на "приєднаних" до рейху польських територіях мала дещо диференційований підхід, проводилась з урахуванням особливостей кожного рейхсгау. В імперській