провінції Сілезія вона була не такою жорсткою, як у Краї Варти та Познані. Тут був частково виконаний циркуляр міністра освіти П.Руста від 16 липня 1940 року про створення для поляків всезагальних початкових шкіл з польською мовою навчання та польськими вчителями [7, с.178]. У Краї Варти цей міністерський циркуляр саботувався, школи для польських дітей з рідною мовою викладання не були створені. Такий стан був пов'язаний перш за все з політикою онімечення на цих територіях. У рейхсгау Сілезія навпаки здійснювалася політика спрямована на відокремлення її мешканців від решти населення. Під час окупації тут існувала шестикласна загальна школа для польських дітей з рідною мовою навчання. Шкільний вік польських дітей був від 7 до 14 років. За даними німецьких окупаційних властей, незважаючи на необов'язковість шкільного навчання для польських дітей, школу відвідувало 70-80 % із них [7, с.180]. Кількість уроків у початкових класах дозволялася не більше 12 годин на тиждень. Значним недоліком у початковій освітній системі Сілезії була практично повна відсутність підручників, навчальних планів та програм, нестача кваліфікованих вчителів [8, с.571].
Крім того, за свідченням німецьких джерел, відвідування школи різко погіршувалося у зимовий період через "відсутність одягу, взуття у дітей" [9, арк.26]. Всі ці обставини робили неможливим отримання польськими дітьми та молоддю повноцінних знань.
На відміну від скорочення чисельності польських загальноосвітніх початкових шкіл, підтримувався розвиток середніх професійних. До цього німецьку владу спонукала потреба у кваліфікованих робітниках та спеціалістах. Такі професійні школи для поляків були відкриті вже в 1939/1940 навчальному році. В одній лише Варшаві їх діяло 54. Ця кількість була значно меншою, ніж у довоєнній Польщі, коли чисельність подібних шкіл тут складала 193 [10, с.180]. За аналогією до системи освіти, що діяла на той час в нацистській Німеччині, на окупованих польських землях вводилося три типи професійних шкіл: обов'язкові, середні та вищі. Обов'язкові професійні школи відвідувала молодь один раз на тиждень, а в інші дні працювала за фахом. Навчальний процес в такій школі тривав 7 годин. За фахом це були школи сільськогосподарського, торгівельного або промислового напрямків.
У фахових школах середнього типу навчання велося щодня і продовжувалося три роки (в сільськогосподарських - один рік). У фахових школах вищого типу навчання тривало 1 або 2 роки. Вони були відкриті для молоді, що закінчила середню фахову школу і пройшла відповідну практику або закінчила польську чотирирічну гімназію (ще до окупації) та пройшла однорічну практику [5, с. 161].
У професійних школах вивчали лише фахові предмети, крім того одну годину відводили для викладання релігії та 2 години для німецької мови щотижня. Велике значення надавалося практичним заняттям, які проводилися навіть в період літніх канікул.
Молодь повинна була працювати на небезпечних для життя об'єктах, зокрема, на рудниках, де були відсутні елементарні правила з техніки безпеки. Обсяг роботи учнів спеціальної школи дорівнював обсягу роботи некваліфікованого робітника у відповідній галузі. Навчання в цих школах було платним, причому належало платити і за вступні іспити. У правилах прийому до школи було записано, що єдиною повинністю учнів є суворе дотримування шкільного розпорядку та регулярна оплата навчання. Учням таких шкіл заборонялося ходити в кіно, театр, на концерти і т. ін. Вони не мали права створювати шкільні організації, товариства, гуртки [11, с.159].
Рівень більшості професійних шкіл був низьким через брак відповідних кваліфікованих вчителів та нестачу фінансування з боку німецької адміністрації. У дівчат, що проживали на польських територіях, можливості навчання у подібних школах були значно нижчими, ніж у юнаків. Для них була в основному доступна система обов' язкових професійних шкіл з сільськогосподарським та ремісничим (головним чином, кравецьким) нахилом. У зв'язку з колонізацією польських земель для дівчат були відкриті однорічні школи домашніх господарок. У цих школах давалися всі необхідні знання для роботи домашньої прислуги. Крім того, велика увага приділялася городництву, догляду за сільськогосподарськими тваринами [12, с.158]. Чисельність професійних шкіл збільшувалася у зв'язку зі зростаючою потребою у кваліфікованій робочій силі. При цьому вказані вище недоліки не усувалися.
Найгірше складалися справи з одержанням польським населенням вищої освіти. У перші місяці окупації поляки не мали ніяких можливостей для навчання у вищих закладах освіти, через їх закриття. Починаючи з середини 1940 року польські студенти отримали обмежені можливості для одержання вищої освіти на території рейху та "приєднаних" до нього територіях. За розпорядженням німецької влади на польських землях почали відкривати німецькі вищі навчальні заклади. 27 квітня 1941 року відбулося відкриття імперського університету у Познані (Рейхсуніверситет), ректором якого став Пітер Карстенс [13, с.227]. На момент відкриття університет нараховував 191 студента. В наступні семестри кількість студентів збільшилася, одночасно розширився і викладацький склад (літній семестр 1943 року: 744 студенти та 110 викладачів). Професори та доценти рейхсуніверститету були представлені двома групами: із різних земель рейху та з Прибалтики. Навчальний процес в університеті мав політичний відтінок і включав відповідні курси лекцій: "Про німецьке планування поселень", "Про національну боротьбу". Крім того, у плані устрою майбутнього університету, викладеному в доповідній записці міністерству науки, майбутній куратор університету Ханс Штрант пропонував створити цілий ряд "нового типу" навчальних кафедр, а саме: "Расової політики", "Аграрної історії та