О. М. Маклюк

ІЗ ІСТОРІЇ ІНСТИТУЦІЙ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: МІСЦЕ ТА РОЛЬ ТАЄМНОЇ РАДИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ АНГЛІЇ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ

В історичній науці останніх десятиліть проблеми державотворення залишаються одними з головних. Формування та особливості розвитку королівських рад раннього нового часу сьогодні лишаються маловивченою сферою державного життя доби раннього абсолютизму. Визначити характер та шлях розвитку цієї установи - це проблема, яка ще чекає свого часу для досліджень. Між тим, такий аналіз, на нашу думку, сприяв би кращому усвідомленню характеру функціонування держави раннього нового часу, розумінню ролі монарха в системі управління, а також специфіки функціонування органу, який став прообразом кабінету міністрів держав нового часу.

У період розвитку публічної влади в Англії початку XVI ст. король поступово консолідував у своїх руках всі гілки державного управління. У зв'язку з цим змінюються принципи формування державних органів. Королівській компетенції підлягають всі сфери державного життя, а з розвитком права та отриманням королем функцій правового характеру встановлюється монополія держави в особі короля на політичну владу. Проте безпосередня участь короля в управлінні була обмеженою через великий обсяг державних справ. Здійснюючи у цілому внутріполітичний курс, король був змушений делегувати частину своїх повноважень органам центрального державного управління. Таким чином, органи державної влади стали похідними від влади королівської і мали своїми владними засобами реалізовувати волю короля. На етапі становлення феодальних відносин король був оточений постійними радниками, міністрами. На думку французького дослідника феодальних монархій Англії та Франції Х-ХІІ ст. Ш. Пті-Дютаї, головними радниками короля англо-саксонського періоду були в основному родичі, воїни, єпископи, службовці та ін. [1, с. 39]. Нормандське завоювання 1066 р. завершило централізацію державної влади в Англії, а за королів Генріха ІІ (1154-1189) та Річарда І (1189-1199) сформувались також і традиції королівської ради, до складу якої входили люди, знатні в Англії за походженням, які користувалися особливою довірою монарха. Вони брали участь у вирішенні найважливіших державних питань. Проте цим радам ми не можемо приписувати риси установи, вони не мали встановленого порядку періодичності своїх засідань і не існувало суворих правил щодо вибору членів, що скликаються. Тільки на початку нового часу королівська рада набуває вигляду установи.

Історія Таємної ради знайшла висвітлення у цілій низці праць. Вчені по-різному визначали роль та місце цього органу в системі управління, особливо це стосується змісту взаємовідносин з королем та парламентом. Історії розвитку Таємної ради як центральної установи англійської монархії присвячена праця англійського дослідника XIX ст. А.В. Дайсі, яка вийшла друком у Лондоні в 1887 р. Історик дає загальну історію установи та відмічає зростання її вагомості на початку нового часу. На думку дослідників, рубіжною та визначальною для цієї установи стала перша половина XVI ст. У двотомній праці В.Н. Александренко показав, що роль і значення Таємної ради тісно пов'язані зі зміною характеру королівської влади [2, р. 39; 3, т. 1, ч. 2, с. 1]. Він вважав, що ранньотюдорівський період став особливим етапом у розвитку Таємної ради, коли ця установа стає не тільки найважливішим виконавчим органом держави, але й ланкою, що поєднувала короля та парламент. Англійський історик Д. Гай відзначає, що „було б помилкою вважати, що Генріх VIII не консультувався з парламентом та радою, його персональні методи правління поєднувались з консультаціями Таємної ради" [4, р. 59]. На думку Д. Макі, фахівця з політичної історії ранньотюдорівської монархії, Таємна рада відігравала провідну роль у системі державного управління. Характеризуючи роль ради Генріха VIII, він відводить їй друге місце у державній історії : "У той час, як рада була потужним інструментом у руках короля, парламент став його ефективним союзником" [5, p. 436]. Іншу думку висловлює Д. Гай. Він вважає, що точка зору стосовно більшої вагомості парламенту як структури спірна, тому що сесії парламенту не були регулярними ні за часів Йорків, ні за ранніх Тюдорів, і до початку роботи парламенту Реформації, 1529 р., саме радники монарха формували "політичну температуру" та відповідали за адміністративні рішення [4, p. 11]. Дж. Елтон виділяє кілька, як він вважає, принципових моментів в історії Таємної ради ранньотюдорівського періоду. По-перше, всі реформи Таємної ради 30-х рр. XVI ст. в Англії Дж. Елтон приписує одній людині - фавориту Генріха VIII Т. Кромвелю; він вважає, що саме Т. Кромвель управляв усіма справами Таємної ради, а також був натхненником та організатором усіх перетворювань у ній. По-друге, він називає зміни ролі і місця Таємної ради однією із ланок бюрократичної революції 1530-х рр., коли неформальний контроль, що здійснювався Т. Кромвелем раніше шляхом великої кількості департаментів, переростав у бюрократичну організацію, що здійснювала той же самий контроль над департаментами, тепер вже включеними у єдину систему [6, p. 257]. Дж. Елтон вважає, що Таємна рада стала прообразом сучасного кабінету міністрів, а Т. Кромвель - першим прем'єр міністром. По-третє, він визначає кількісний склад Таємної ради часів Генріха VIII - від 40 до 50 чоловік [6, p. 257-258].

Як наслідок, у сучасних наукових доробках у західноєвропейській, зокрема англійській, історіографії фактично склались два підходи щодо оцінки діяльності Таємної ради. Якщо представники школи Дж. Елтона