Таким чином, у ранньотюдорівський період рада продовжує свою еволюцію з органу феодальної держави в орган публічної влади, насамперед у зв'язку зі зміною принципів його формування. Основний її склад представляли радники короля з професіоналів - юристів, фінансистів, що допомагали Генріху VII виробити стратегію управління, а також представники нового дворянства, відданість яких була головною перепусткою до ради. Історики вважають, що реформи ради за часів Т. Вусі, Т. Кромвеля та У. Сесіля були започатковані Едуардом W та Генріхом VII. Таємна рада в кінці XV ст. стала реальною урядовою структурою [4, p. 11].

Зі вступом на престол ГенріхаVIII в 1509 р. і до 1523 р. чисельність та склад Таємної ради постійно змінювались. Вона продовжувала функціонувати за принципами, що визначив його батько. Частину радників Генріх VIII залишив зі старого складу, ввів декілька нових, але всі, як підкреслюють джерела, склали присягу королю, пов' язану зі своїми новими посадовими обов' язками, а також присягу на вірність. Текст її був такий: "Ви клянетесь бути істинним та відданим слугою його Королівської Величності у ролі одного із чиновників Таємної ради його Величності. Ви не повинні бути учасником всього того, що може бути навмисно зроблене та сказане особисто проти його Величності, проти корони та королівської честі і гідності, та зобов' язані протидіяти цьому всіма наявними у вас засобами" [12, с. 121]. Навіть самі члени Таємної ради доби Генріха VIII відмічали зміни, що відбувались з радою протягом його правління. Так, сер Роберт Уінгфілд зазначав у 1535 р., що він 20 років присягав королівській раді, а вже 14 років присягає Таємній раді [13, vol. 8, № 225]. Зберігається поділ ради на дві частини, одна з яких - Мала рада - супроводжувала короля у його поїздках по країні, а інша - Велика -займалась невідкладними державними справами у Лондоні. Для відставки члена Таємної ради, як і для призначення, не вимагалось ніяких формальностей, король або вписував, або викреслював ім'я кандидата з книги ради.

При вступі Генріха VIII на престол найбільш впливовими членами Таємної ради були: архієпископ Кентерберійський (він же і лорд-канцлер), єпископ Вінчестерський (він же хранитель малої печатки), лорд-скарбничий, лорд Чемберлен (Chamberlain) та інші. Якихось значних змін у діяльності Таємної ради у 1509-1523-х рр. не відбувалось. Генріх VIII та канцлер Т. Вулсі проводять політику Генріха VII щодо ради, тому Таємну раду перших двадцяти років правління Генріха VIII можна назвати ще радою його батька, бо вона не змінилася ні в структурному, ні в кількісному відношенні, не змінились принципи її організації та функції.

Рубежем у розвитку Таємної ради у ранньотюдорівський період стали 20-30-ті рр. XVI століття. Головним реформатором Таємної ради став Т. Кромвель. По-перше, за актом 1539 р. змінився статус голови Таємної ради. Він вводився до складу палати лордів та перетворювався в одного з вищих чиновників держави нарівні з канцлером, Великим Чемберленом (міністром двору) та королівським секретарем [6, р. 345]. Хоча точно не відомі імена голів ради за правління Генріха VIII, але на думку історика В.Н. Александренка, який спирався на документальні джерела, протягом правління це були Серрі, потім Вулсі, Сдерфольк та Одлі [3, с. 302]. А.Ф. Поллард відмічає важливий момент стосовно цього акту, він вважає, що хоча Генріх VIII надавав радникам право присутності у палаті лордів незалежно від перства, але якщо вони не були перами, то не мали права голосу [14, p. 295]. По-друге, періодичність роботи Таємної ради. За Генріха VII Тюдора Таємна рада не мала точно визначеної системи засідань і її скликання було зумовлене ініціативою короля. У результаті реорганізації, здійсненої Т. Кромвелем, Таємна рада стає регулярним органом, вона працює й за відсутності короля. По-третє, у 1539-40-х роках Генріх VIII видає указ, за яким визначалась службова ієрархія посадових осіб. Згідно з указом 1540 р. встановлювався чисельний склад Таємної ради - 19 чоловік [11, p. 217], до яких входили і радники короля.

Згідно з цим законом, перед архієпископом Кентерберійським, що займав раніше перше місце у службовій ієрархії, був поставлений генеральний вікарій як представник верховної влади короля у церковних справах. Також однією з найбільш важливих посад визначалась посада канцлера. Наступною у службовій ієрархії стала посада лорда-скарбничого, який управляв фінансовим відомством. Особливий вплив в адміністрації мали чиновники, які завіряли документи. Для передачі та закріплення законності указів та інших розпоряджень уряду у середньовічній Англії існував ряд королівських печаток. Наприклад, наприкінці XV столітті існували: велика печатка Англії - у лорда- канцлера, таємна печатка - у лорда-хранителя таємної печатки та печатка секретаря. Всі ці печатки виконували різні функції. На посаду лорда-хранителя малої печатки до 30-х рр. XVI століття призначались особи духовного звання, а з 1530 р. цю посаду став займати світський чиновник, але обов'язково вищого рангу. Так, лордом-хранителем малої печатки був Т. Кромвель. У спадок передавалась посада лорда-Чемберлена або обер-камергера, вона не торкалася жодної сфери