О.М. Маклюк

НОВАЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ УСТРОЇ АНГЛІЇ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.: СПІВВІДНОШЕННЯ КОРОЛІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Найважливішою ланкою становлення системи абсолютної монархії було створення адміністративного управління з підконтрольною йому мережею місцевого самоврядування. Витоки традицій виборного самоврядування в Англії відносяться ще до донормандського періоду, коли управління на місцях здійснювалось не через центральні, а через місцеві установи. Специфікою Англії стало те, що, на відміну від континентальних держав, її острівне положення позбавляло монархів необхідності мати постійну армію, тому комплектування збройних сил було однією з важливих функцій саме місцевого управління, а не центральної влади.

До проблем місцевого управління в Англії звертались, з одного боку, історики права, якиі розглядали лише окремі елементи місцевого самоврядування, а саме характеризували особливості судочинства на місцях та особливу увагу приділяли діяльності інституту мирових суддів [1; 2; 3]; з іншого боку, історики-медієвісти, фахівці з проблем тюдорівської Англії, у першу чергу такі видатні зарубіжні історики, як Д. Елтон, Д. Макі [2; 5], які розглядали систему місцевого самоврядування в межах своїх теоретичних концепцій та основну увагу звертали на роль служби шерифів у місцевому управлінні та зміни її функції у ранньотюдорівський період.

У радянській історичній літературі вивчені лише окремі аспекти адміністративної історії Англії ХУ-ХУП ст. У працях Є.В. Гутнової з історії англійської феодальної держави XIV-XV ст. висвітлюються проблеми взаємовідносин королівської влади і міського управління [6.-C.58-75; 7.-C.36-41]. Найбільш дослідженою виявилась історія розвитку міст Англії в XIV-XVI ст. У цьому контексті заслуговують на увагу праці відомого радянського урбаніста Л.П. Рєпіної, яка вивчала співвідношення королівської та місцевої влади у містах Англії XIV ст. [8.-C. 179-186; 9].

Однією з особливостей розвитку англійського внутрішнього управління історики та правознавці називають постійні зіткнення між центральною владою та місцевою автономією, у результаті чого відбувались адміністративно-територіальні та структурні зміни як у місцевому, так і в центральному управлінні [10.-C.83]. В адміністративному відношенні Англія у ХV і першій половині ХVІ століття зберегла попередній поділ на графства - найбільші за розміром територіальні одиниці. Графства, в свою чергу, були поділені на сотні чи округи. У середні сотні входило від 10 до 20 селищ. Нагальні питання життєдіяльності сотні, графства вирішували збори. Збори сотні проходили раз на місяць, вони ж посилали представників на збори графства, які скликались двічі на рік. На зборах графства головував шериф, на зборах сотні - його представник бейліф, який відповідав за організацію і збір податків у цьому регіоні. Церковна парафія була найнижчою адміністративною одиницею у країні, очолював її частіше ректор, інколи церковний староста.

Війна Червоної і Білої троянд дезорганізувала функції уряду. Впорядковуючи роботу центральних органів, перші Тюдори повинні були також відродити управління над віддаленими від Лондона регіонами. Головна мета нововведень - створити ефективний контроль на місцях.

У сфері місцевого самоврядування адміністративна робота була досить складною, тому перші королі тюдорівської династії намагалися провести корінну реконструкцію системи місцевої адміністрації.

Королівські чиновники стали одними з найбільш значущих осіб у місцевому управлінні, кількість їх значно зросла. До них належали старі посадовці: шериф, бейліф, головний констебль - помічник шерифа. Їх головним завданням було підтримання громадського порядку. Поряд з ними з кінця XV ст. до штату управління вводились нові посадові одиниці, такі, як лорд-лейтенанта і його оточення: різні збирачі королівських податків, депутати, службовці в судових відомствах, з питань тюрем, лікарень, опіки.

Формування апарату чиновників поєднувалось з визначенням їх нових функцій. Так, відбувалося з посадою шерифа, поява якої у адміністративному управлінні Англії відноситься ще до кінця англосакської епохи [11-С.109]. У цей період шериф був великим землевласником, який відповідав за доходи корони і намісником вельможі- олдермена, який, у свою чергу, керував народними зборами у графствах та вибирався з числа родової знаті.

Після нормандського завоювання посада шерифа за всіма офіційними документами проходить як посада королівського чиновника. На відміну від попередніх виборних олдерменів, шериф призначався королем. Визначились його основні обов'язки: збирач королівських податків; обнародування та впровадження в життя королівських розпоряджень; підтримка громадського порядку, арешт злочинців, адміністративне розслідування, дрібні злочини, наприклад, крадіжки, підготовка справ до розгляду в суді, виконання вироків суду; підбір і підготовка збройних сил. У XI- XII ст. посада шерифа перетворювалась на провідну в адміністрації графств. Як головний представник королівської влади на місцях, він виконував судійські, військові та адміністративні функції.

Англійський дослідник Дж. Макі прослідкував зв'язок посади шерифа в графствах з представниками шляхетних сімейств. Бажання королівської влади обмежити повноваження шерифів було обумовлене, з одного боку, небезпекою посилення окремих знатних родів, які намагалися зробити цю посаду спадковою, а з іншого боку, посада обіцяла не тільки велику судово-адміністративну владу на місцях, але й фінансові вигоди, що вело до зловживання цією владою в окремих регіонах. Тому, як відзначає Дж. Макі, вже за часів Генріха V! та Едуарда IV були зроблені спроби зменшити повноваження шерифів. Так, частково обмежувались судові функції цієї посади [5.- P.194]. Д. Елтон вважав, що саме труднощі контролю над шерифами змусили королівську владу позбавити цю службу важливих прав [3.-Р.170-176]. Звуження судово-адміністративних обов'язків шерифа та скорочення терміну служби до одного року дало привід історикам говорити про занепад інституту