Історик С. Менінг, на противагу цій точці зору, висловив думку, що 1530 рік вніс суттєві зміни у становище шерифів - шерифські контори захистили себе від знищення завдяки фінансовій життєздатності. Шерифи інколи виступали суттєвими кредиторами корони і збагачували казну. Шериф відповідав пункт за пунктом за кількість прибутків, але при цьому він міг займатися господарством та сплачував встановлені казначейством суми таким чином, що зберігав залишок, за який сплачував витрати контори та одержував фінансові вигоди [12.-P.682]. Життєздатності цієї посади в значній мірі сприяв той факт, що шерифи активно використовували старі, ще англосаксонського періоду, органи місцевого самоврядування - збори сотень та графств.

На початку XVI ст. місцеві общини графств продовжували залишатись реально діючим органом. Найнижчою адміністративною одиницею Англії XVI ст. була церковна парафія. Одна або декілька сільських та міських общин складали церковний прихід, яким керувало прихідське зібрання. На церковну парафію вплинула Реформація та наступна за нею секуляризація церковних земель, які позбавили церкву основних джерел прибутку. Функції доброчинства, які раніше виконувались церквою, тепер були покладені королівською владою на церковну парафію. Поступово функції зібрань були розширені.

Зв'язавши себе з церковно-приходською організацією, місцеве самоуправління стало піклуватися про бідних, опікуватися будівництвом доріг, общинними податками тощо.

Община мала велику самостійність у різноманітних сферах, однією з яких і була судова. Вищим органом общини були збори, які мали велику адміністративну владу: розглядали питання про вибір урядовців, оподаткування та інше. Утримання контролю над общиною стало основним фактором, який допоміг збереженню та зміцненню шерифської адміністрації. Саме шерифи займали провідне місце у ранньотюдорівській адміністрації під час проведення виборів у парламент. Про це свідчать численні листування шерифів та королівських сановників напередодні виборів. Як, наприклад, вибори 1536 р., що супроводжувались активним листуванням шерифа Кентербері Джона Хобієса і Томаса Кромвеля, мета якого полягала у проведенні на виборах, через збори графств, потрібних королівській адміністрації кандидатів [13.-Р.13-14; 14.-P.289].

У XVI ст. шерифи стали підпорядковуватися мировим суддям, їх функції частково переплітались. Судді, як представники виборної місцевої адміністрації, зайняли центральне місце в управлінні графствами. Однією з головних функцій мирових суддів була організація судочинства на місцях, але, крім того, вони виконували фіскальні функції, вирішували питання, пов'язані з виробництвом та торгівлею, регулювали ринкові ціни, встановлювали розміри заробітної платні тощо.

Враховуючи той факт, що у ХVІ - на початку ХVІІ ст. церковна парафія була підпорядкована мировому суду графства, можна погодитись з існуючою точкою зору, що Тюдори у тій чи іншій мірі контролювали ситуацію на місцях. У цей період мировий суд був у більшій мірі органом центральної влади, ніж місцевого управління [10.-C.102].

Намагання максимально посилити контроль на місцях з центру обумовлене введенням Тюдорами нових посад. Так, вищим урядовцем у місцевій ієрархії графства стає лорд-лейтенант, який спочатку виступав офіційним хранителем документів шерифа. Необхідність призначення лорд-лейтенантів у регіонах виникла ще у дотюдорівський період. Едуард ГУ регулярно, із року в рік, став посилати у Нортумберленд - графство, що межувало із Шотландією, лорд-лейтенанта у зв'язку із заворушеннями у цьому регіоні, викликаними порушеннями і зловживаннями у системі управління. Ця практика була продовжена у XVI ст. Уся країна надалі була поділена на райони, на чолі яких стояв лорд-лейтенант.

Якщо в дотюдорівську епоху титул лорд-лейтенанта мали право носити лише представники аристократії, то за правління Генріха VII ситуація змінюється. За Тюдорів це були зазвичай представники місцевої знаті, які мали тісні зв'язки з двором. Але владу отримували тільки ті люди, які заслужили довіру короля. Більше того, Тюдори прагнули підібрати на службу людей, які не тільки виявляли вірнопідданські почуття, але й мали певні здібності, що було дуже важливим у сфері адміністративного управління. Так, лорд-лейтенантом Півночі стає граф Нортумберленд, а лорд-лейтенантом Уельсу та Ірландії - герцог Бедфорд, обидва вони висунулися за часів нової монархії [15.-C.233].

Генріх VШ вважав, що немає необхідності ідентифікувати кожне графство з єдиним лейтенантом. Якщо влада лейтенанта не обмежувалась одним графством, то він мав право призначати своїх представників, так званих депутатів, у кожному графстві, і його компетенція поширювалась на ці території. За Генріха VII та Генріха VIII Тюдорів серед головних функцій лейтенантів та їх депутатів слід відзначити контроль за роботою та допомогу комісії з набору військ, що відповідало важливому завданню будь- якої абсолютної монархії - створення постійної армії та поліції. Діяльність лорд- лейтенантів стала складовою частиною цих значних змін військової структури, що здійснювали перші Тюдори. Цими реформами вони намагались не тільки внести позитивні зміни до формування військових сил держави, але і одночасно підірвати базу для феодального сепаратизму, поглибити консолідацію територій країни.

Це особливо важливо, зважаючи на спадщину громадянської війни другої половини XV ст. Оскільки війна Червоної та Білої троянд не привела до повного зруйнування та підриву системи приватних феодальних дружин, політика Генріха VII у військовій справі полягала в тому, щоб остаточно вивести з використання феодальну систему набору військ і звільнити вербування солдат у графствах від впливу баронів.

Прообразом інституту постійної армії в Англії стали загони гвардійців та озброєних джентльменів, утворені Генріхом VII [16.-C.417]. Ця королівська гвардія, яка мала в своєму складі близько 200 осіб, повинна була