про створення Північної ради. Вона формувалася під керівництвом Т. Кромвеля та складалася з королівських посадових осіб, які призначав центр. У сферу її управління попали 5 північних округів. Основною метою діяльності ради, як визначив документ, проголошувалась необхідність підняти рівень північних регіонів до рівня більш розвиненого Півдня. Цей постійний бюрократичний орган замінив ради, які час від часу керували Північчю ще з часів правління Едуарда IV. Значення цього факту визначив Д. Елтон, який вважав, що 1537 р. поклав кінець "середньовічній історії Півночі", коли сепаратизм занепав під централізаторськими тенденціями сучасної держави, реалізаторами яких були Генріх VIII та Т. Кромвель [3.-Р.176].
Генріх VIII, незважаючи на віддаленість північних графств, намагався тримати під власним контролем адміністративне управління в регіоні. Так, у 1544 р. була відправлена спеціальна інструкція, що мала назву 'Інструкція його королівської Величності архієпископу Йоркському та іншим нижчезгаданим особам, призначеним його Величністю представниками його Ради в північних землях (1544)". На початку інструкції король обґрунтував своє бажання призначити архієпископа Йоркського на державну посаду: "Його Величність, бажаючи спокою і справедливого правління в призначених провінціях, а також добиваючись термінового і упередженого учинення правосуддя, має намір розповсюдити владу та повноваження його гідної Ради, яка називається Королівською радою на північних землях. Його Величність, знаючи про правдивість, мудрість та досвідченість раніше згаданого архієпископа Йоркського, а також упевнений в його розважливості та спроможності вершити правосуддя, насамперед призначає його головою вищезгаданої Ради, а також цим документом наділяє його титулом та званням лорда" [14.-P.2Q1]. Як свідчить документ, король наділив голову ради особливими повноваженнями в управлінні північними землями: "Голова вищезгаданої ради наданою владою і повноваженнями нехай скличе призначених радою осіб, зараз або пізніше, як він вирішить; а у випадку відсутності цих осіб нехай повідомить їх письмово і призначить їх усіх відповідальними за учинення правосуддя і покарання злочинців належним чином, тобто так, як він і присутні при ньому члени правосуддя серед підданих його Величності вважають за потрібне" [14.- P.2Q5].
Одночасно Т. Кромвель проводив успішно політику інтеграції Уельсу. У 1534 р. товариш Кромвеля Роланд Лі, єпископ Ковертрі і Ліфлід, стає головою Ради з управління Уельсом, де і працює протягом б років. Принципом його діяльності стала ідея, що англійські закони повинні були діяти і на території Уельсу: в судочинстві, у фінансовій сфері тощо. Уельс нарівні з іншими регіонами мав право парламентського представництва. Графства і містечка Уельсу обирали 24 депутати в парламент. Парламентський акт 1543 р. підтвердив законодавчо чинність деяких указів, що діяли на території "домініону його королівської Величності князівства Уельського". Пункт третій цього документа говорить, що князівство Уельське буде керуватись губернатором та радою, а також іншими урядовцями, як це мало місце раніше; губернатор та рада мали право проводити судові розгляди і виносити рішення у рамках повноважень, наданих їм раніше [18.-P.335]. Отже, в 153б-1542 рр. Уельс не тільки остаточно увійшов до складу англійської держави, а й підпорядковується загальній системі управління. Нові ради в регіонах будувались у відповідності зі структурою центрального органу управління - Таємної ради.
З приєднанням околиць Тюдори поставили крапку в історії династичної боротьби та антикоролівських заворушень, якими відзначилось XV століття. Такі віддалені землі, як Уельс та північні графства тепер стали частиною всього королівства, а ради, які керували ними, стали складовою ланкою державної бюрократичної машини.
Таким чином, зазначимо, що особливістю розвитку адміністративної системи в період становлення англійського абсолютизму стало збереження органів місцевого самоврядування, а сильний і розвинутий бюрократичний апарат на місцях був відсутній. Характерною особливістю Англії кінця XV-XV! ст., а в подальшому і особливістю організації державної влади у сучасній Великобританії стало делегування більшості функцій внутрішнього управління органам місцевого самоуправління. Саме інститути самоуправління, а не центральні органи влади втілювали в життя політичний курс на місцях. У ранньотюдорівський період ми спостерігаємо процес не тільки трансформації таких органів, як парламент, шерифи тощо, але і їх конвергенції з інститутами особистої влади монарха.
Джерела та література
Гнейст Р. История государственных учреждений Англии. - М., 1885.
Elton G.R. England under the Tudors (1485-Ш3). - L., 1989.
Elton G.R. The Tudor revolution in the government. Administrative changes in the reign of Henry VIII. - Camb., 1953.
Vol. 25.
Mackie J.D. The earlier Tudor 1485-1558. - Oxford: Clarendon press, 1966; Tudor constitution documents A.D. 1485-1603 / Ed. by Tanner J.R. - Camb., 1922.
Гутнова Е.В. Английское феодальное государство в XIV-XV веках // Средние века. - М., 1987. - Вып. 50.
Гутнова Е.В. Общины сотен и графств и их взаимоотношения с государством в Англии XIII-XV вв. // Общность и человек в средневековом мире. - Саратов, 1992.
Репина Л.П. Место и роль городского представительства в английском средневековом парламенте. // Власть и политическая культура в средневековой Европе. - М., 1992.
Репина Л.П. Сословия горожан и феодальное государство в Англии XIV века. - М., 1979.
Институты самоуправления, историко-правовое исследование. - М., 1995.
Пти-Дютайи Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X-XIII веков / Пер. с франц. С.П. Моравский. - М., 1938.
Menning C.B. Dissolution of the monasteries and the decline of the sheriff // The sixteenth century journal. - 1992. - Vol. XXIII. - №4.
Merriman R.B. The