Мадридський рукопис складається з двох уривків, що були виявлені незалежно один від одного і спочатку вважалися двома різними рукописами. При дослідженні стало наявним, що вони точно доповнюють один одного. Перший уривок кодексу був придбаний у 1875 р. в Естремадурі (Іспанія). Він одержав назву "кодекс Кортеса", тому що передбачалося, що рукопис колись належав завойовнику Мексики. Другий уривок придбав у 1869 р. у Мадриді найвідоміший романтик майяністики французький американіст Шарль Етьєн Брассер де Бурбур у дона Хуана Тро-і- Ортолано, за іменем якого рукопис одержав назву "Кодекс Троано". Вперше рукопис був опублікований у Мадриді в 1892 р. [2.-С.227; 4.-С.250].

Рукопис Грольє зберігається в приватній колекції у Нью-Йорку і вперше був виявлений й опублікований Майклом Д. Ко тільки в 1973 р. [6; 2.-С.227].

Усі вони є жрецькими требниками, що визначають виконання різних обрядів і жертвопринесень, пов'язаних з усіма галузями господарства і життям всіх прошарків населення, крім рабів. Докладний перелік ритуалів супроводжують відповідні вказівки, що дані у виді короткого опису занять богів. Ці свідчення давали підставу і для різних передбачень сприятливого часу для різних робіт або, що частіше, соціальних потрясінь або природних лих, з використанням історичних і астрологічних даних. Требники жерців були у всіх селищах, тому не дивно, що саме вони потрапили в руки іспанців у числі місцевих трофеїв та сувенірів і уціліли, на відміну від міських бібліотек верховного жрецтва. Переклад на російську мову та докладний аналіз рукописів опублікований Ю.В. Кнорозовим [2].

Ще одна група письмових джерел доколумбового періоду - це епіграфіка на посуді, стелах і на різних архітектурних деталях і стінних розписах. За обсягом цей вид джерел, приблизно, в 20 разів перевищує обсяг рукописів, а зміст - яскравіший та різноманітніший. Використання цього виду джерел стало можливо тільки наприкінці 70-х років, після збору, обробки і публікації збережених текстів [6; 7] та перекладів і тлумачення цих текстів у комплексі з зображеннями, що їх супроводжують. Вперше ці тексти були оприлюднені у квітні 1971 р. у клубі Грольє в Нью-Йорку на виставі "Писемність древніх майя", для якої вдалось зібрати безліч виробів майя І тис. н.е. з кераміки, каменю та кістки, що мали зображення та невеликі ієрогліфічні написи. Більшість цих предметів походило з грабіжницьких розкопок, тому вперше попало у поле зору дослідників. Особливе місце серед них займала значна колекція витончених поліхромних керамічних ваз [8.-С.126-129]. У даний час загальне число відомого фахівцям посуду із сценами, виконаними поліхромним розписом або в техніці різьблення по сирий глині, перевищує 2 тис., із яких опубліковано біля 500.

Переважна більшість парадного посуду датується пізньокласичним часом - VII- ІХ ст., однак це не перешкода для залучення їх у якості цінного матеріалу і при дослідженні посткласичної епохи. Велика частина парадної кераміки походить з поховань знаті майя, однак не є похоронною за своїм призначенням. Стан більшості посуду (парні дірочки для ремонту, сліди сильної потертості днищ) свідчить про їх тривале культове використання.

Після перекладу Ю.В. Кнорозовим написів на посуді [9-12] стало наявним, що посуд був приналежністю поминального ритуалу. Судячи з них, кераміка присвячувалася пам'яті персон, що належали до вищої аристократії. Тексти на посуді поділяються на два типи. Навколо вінця глечика розташовано завжди одну й ту ж "первинну стандартну формулу" ("формулу відродження"), де йдеться, як припускають, про подорож душі померлого до підземного царства. Вторинні тексти розташовуються біля зображених фігур і вміщують титули та імена богів чи реальних людей.

Зображення на посуді, як і на стелах, саркофагах, деталях архітектурних споруд [13-14], можна віднести до двох основних груп - міфологічної та світської. Перша включає сцени з міфів, зображення богів і казкових персонажів (старий бог у раковині, бог-літуча миша, два брати-близнюки), друга - сюжети з життя історичних, конкретних осіб; особливо виділяються палацеві сцени, батальні та переможні. Міфологічні, обрядові, палацеві і батальні сцени представляють багату та різноманітну інформацію про всі сторони життя майяського суспільства, зокрема про політичну історію майяських міст-держав.

До 1547 р. іспанці в цілому закінчили підкорення Юкатану. Однією з перших акцій, здійснених ними, був поділ землі на маєтки, що були даровані як відшкодування за службу королю Іспанії. Незабаром після цього іспанська корона запросила детальний опис окупованих земель: географію, гідрологію, сільськогосподарське виробництво, присутність металів і дорогоцінних каменів, і, крім іншого, етнографічний опис населення та нарис політичної історії тубільців. Маючи дуже обмежене уявлення про скорені землі, багато хто з землевласників просили індіанців, що працювали в них, скласти необхідні частини звітів. Тож історико-географічні свідчення індіанців, зібрані під час або відразу після Конкісти, складають наступну групу джерел. До них відносяться анкети, розіслані губернатором Юкатану землевласникам у різні провінції і міста, які містили 50 питань і відповідей; вони ввійшли в історіографію під назвою "Повідомлення з Юкатану" [15].

Опубліковано 50 повідомлень, зібраних за наказом іспанського короля від 20 травня 1580 р. і посланих в обидві столиці провінції Юкатан - Мериду на заході і Вальядолід на сході. Під кожним із повідомлень є підпис поміщика,