Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





О

О. І. Сич

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ: ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВИНИКНЕННЯ

Зазвичай під європоцентризмом розуміють феномен перетворення Європи в центр економічного, політичного, соціального, інтелектуального та технологічного поступу людства. Аж до середини ХХ ст. саме вона визначала магістральні напрямки, шляхи й засоби світового розвитку, поступово залучаючи на свою орбіту все нові регіони, країни та народи. Як відомо, Європа дала сучасному світові передову наукову думку та ідеї гуманізму, великі географічні відкриття, що поклали початок об'єднанню всієї ойкумени в єдине ціле, ринкову економіку, інститути представницької демократії, традиції правової та світської держави та багато іншого, що стало спільним надбанням народів різних країн.

Постає питання: які ж саме причини зумовили появу цього феномену, який історики називають також „злетом", „піднесенням", „ривком" Європи? Справді, чому ритм життя й відповідно історичного прогресу помітно прискорився в європейських країнах, а Схід нібито застиг у своєму розвитку, більш того, перетворився на об' єкт європейської експансії?

Пошуками відповіді на ці питання вже давно займалися філософи, історики, соціологи. Так, Макс Вебер вбачав причину зазначеного феномену в раціональності, яка була специфічною рисою західноєвропейського розвитку, притаманною становленню капіталізму та західної буржуазії. Саме раціоналізація, на його думку, визначала напрямок розвитку Європи впродовж 300 - 400 років. Раціональне начало виявило себе в розвитку науки, яка, починаючи з доби Відродження, набувала все більш прикладного та експериментального характеру, тобто орієнтувалася на задоволення практичних потреб суспільства й подальший розвиток техніки; в розвитку права, насамперед в царині захисту прав особистості від свавілля державної влади; нарешті, в раціональному способі ведення господарства внаслідок відокремлення робочої сили від засобів виробництва та „раціональної капіталістичної організації вільної (формально) праці" [1, с.51].

Принагідно зазначимо, що і сучасний американський історик і політолог Френсіс Фукуяма, який присвятив одну з своїх книжок вивченню чинників, які стали основою „процвітання" ринкової, тобто капіталістичної, економіки, також вважає, що Вебер мав рацію, бо деякі - і вельми важливі! - аспекти традиційних культур Китаю, Індії, Японії чи Кореї були за своєю сутністю ворожими економічній модернізації в капіталістичному дусі, і лише, коли остання (тобто модернізація) була привнесена и запроваджена ззовні, внаслідок контактів Китаю та Японії з Заходом, в цих країнах почався справжній розвиток капіталізму [2, р. 350].

Окрім цього, Вебер вважав, що: „Взагалі „держава" як політичний інститут із раціонально розробленою „конституцією", раціонально розробленим правом і орієнтованим на раціонально сформульовані правила, на „закони" управлінням чиновниками-фахівцями в даній суттєвій комбінації вирішальних ознак відомі тільки Заходу, хоча зачатки цього були й в інших культурах" [1, с.47].

Як би ні оцінювалася сьогодні теоретична спадщина М. Вебера, більшість науковців погоджуються з тим, що саме перемога раціоналістичного типу мислення стала одним із найважливіших чинників, які справили визначальний вплив на обличчя європейської цивілізації та її фундаментальні цінності та настанови, а отже, й допомогли посісти провідні позиції в суспільному розвитку людства, що, власне, й відобразило явище європоцентризму.

Саме на Заході в добу Нового часу виникли такі явища культури, політики, економіки, які виявилися, як засвідчив історичний розвиток, більш прогресивними, більш „конкурентоздатними" порівняно з подібними в інших регіонах планети й поступово набули універсального характеру й значення. Їх сприйняття рештою світу далеко не завжди було добровільним, адже їх поширення відбувалося в результаті всесвітньої експансії, яку здійснювала Європа починаючи з ХУ ст. Що ж дозволило їй здійснити цю експансію, стати фактичним „центром світу" та й взагалі вирватися уперед?

На наш погляд, заслуговує на увагу відповідь на це питання, що запропонували американські історики К. В. Фіндлі та Д. А. Л. Ротні, які назвали Захід „першою орієнтованою на зміни цивілізацією" [3, с.16]. На їх думку, європейські держави на исходе Середньовіччя мали „потенціал для самотрансформації", який був успадкований від їудео-христианської та греко-римської традицій. Цей потенціал був посилений також внаслідок ще декількох чинників, до яких вони відносять такі.

По-перше, коли пала Римська імперія, то на її місці виникла не нова - єдина, монолітна - імперія, як зазвичай відбувалося в інших старих світових центрах цивілізації (наприклад, в Індії чи Китаї), а численні держави. Це державно-політичне розмаїття означало утворення різних „центрів сили" й появу відповідно плюралізму влади, що створювало в Європі „конкуруючий динамізм", який зміцнював, в свою чергу, потенціал для змін [3, с.7].

По-друге, в Середні віки європейська цивілізація отримала імпульс до зовнішньої експансії, коли під час хрестових походів „мілітаризм доби лицарства" був спрямований на шлях заморських походів [3, с.7].

По-третє, в період феодальної роздробленості в Європі городяни об'єднувалися, виборюючи свої права в протистоянні з феодальними сеньйорами, а потім чинячи опір тиску королівської влади. У підсумку міста стали не тільки центрами ремесла й торгівлі, але й добилися права на самоуправління, яке здійснювалося через муніципалітети й суттєво обмежувало владу феодалів, а міське населення почало створювати свої професійні об'єднання (ремісничі цехи, купецькі гільдії тощо) і навіть торгові ліги міст. Внаслідок цього європейські купці й ремісники здобули більш високий суспільний статус і поважний економічний стан, ніж їх „колеги" - городяни в неєвропейських країнах. Наприклад, як відомо, торговці, ремісники, підприємці на Сході не користувалися такою суспільною повагою, як в Європі, перебуваючи під жорстким


Сторінки: 1 2 3





Наступні 7 робіт по вашій темі:

РОБЕРТ ХАТЧІНГС. АМЕРИКАНСЬКА ДИПЛОМАТІЯ ТА ЗАВЕРШЕННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ: ПОГЛЯД "ЗСЕРЕДИНИ" НА АМЕРИКАНСЬКУ ПОЛІТИКУ В ЄВРОПІ У 1989-1992 рр. - Вашингтон, 1998. - 456 с. - Стаття - 20 Стр.
ВІДНОСИНИ З ЯПОНІЄЮ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТЬ - Стаття - 14 Стр.
"СИСТЕМА НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ" ТА ЯПОНІЯ (ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК" В ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН) - Стаття - 8 Стр.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОБУТУ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ - Стаття - 12 Стр.
ОФІЦІЙНА ЦЕРКВА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СЕКТАНТІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я (КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.) - Стаття - 9 Стр.
ДАВНІ ВОРОГИ ЧИ НОВІ ДРУЗІ: ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР РАДЯНСЬКО- НІМЕЦЬКИХ ТУРИСТСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ПОВОЄННИЙ ЧАС - Стаття - 13 Стр.
ПРИТЕСНЕНИЯ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ В 50-60-Х ГГ. СОВЕТСКИЙ КОНКОРДАТ - Стаття - 40 Стр.