Промову американського президента може виправдати, на його думку, та обставина, що за тих умов головним було не допустити можливості реваншу політичних опонентів Горбачова [Р.336]. Автор вказує на post factum визнання помилковості цієї промови переважною більшістю тих, хто в той час займався виробленням нової політики щодо Східної Європи та республік - складових СРСР. Він також відзначає, що ця промова не могла спричинити великого впливу на перебіг подій в Україні.

Окрім великого масиву джерел, наведених у даній роботі, важливим внеском автора можна визнати і складену ним хронологічну таблицю, в якій синхронізовано події, що відбувалися у країнах східноєвропейського регіону, СРСР, США та Західній Європі.

Книга Р. Хатчінгса має подвійне значення. Разом з іншими подібними роботами (співавторській Дж. Буша-старшого та Б. Скоукрофта, Дж. Бейкера, Р. Гейтса, які побачили світ також у другій половині 1990-х років) вони є своєрідним наративним джерелом, бо автори брали активну участь у формуванні та реалізації нової європейської політики США. З іншого боку, вони є першими роботами, що аналізують американську зовнішню політику періоду завершення "холодної війни". Отже, водночас являють собою дослідження, побудовані на широкому колі джерел, різнопланових та недоступних іншим дослідникам.

У цілому, книга Р. Хатчінгса є цінною у науковому та практичному відношенні для всіх тих, хто цікавиться сучасною політичною історією, вивчає міжнародні відносини, історію США та країн Європи.

М.М. Бессонова

М.М. Бессонова

СХІДНА ЄВРОПА В КОНЦЕПЦІЯХ ТА ПРАКТИЦІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США В УМОВАХ БІПОЛЯРНОГО СВІТУ

Післявоєнна зовнішня політика США була, в цілому, спрямована на знищення СРСР як провідної світової держави, як політичного конкурента в Європі, що призвело до виникнення такої конфронтаційної форми міжнародних відносин, яка в історії отримала назву "холодної війни". В умовах біполярного світу протягом всього часу існування комуністичних режимів у країнах Східної Європи політика США щодо них базувалася на посилці, що соціалізм у цьому регіоні був нав'язаний ззовні, а Східна Європа - "найбільш слабка ланка" у світовій системі соціалізму, розрив якої мав сприяти реалізації головної зовнішньополітичної мети Сполучених Штатів.

За визначенням більшості зарубіжних та вітчизняних дослідників, у період до революцій 1989 р. Східна Європа була переважно на периферії американських політичних інтересів. Так, К. Богдан, колишній румунський посол у США, у 1989 р. зауважував, що Східна Європа завжди була пріоритетною для Радянського Союзу, в той час як для США та Заходу в цілому, за винятком Західної Німеччини, залишалася другорядною проблемою [1.-Р.58].

Це склалося ще до початку Другої світової війни. Як визначає український дослідник Б. Канцелярук, східноєвропейський вектор політики США довоєнного періоду формувався у загальноєвропейському контексті, і Східна Європа не становила тоді окремого напрямку інтересів серед американських зовнішньополітичних пріоритетів [2.-С.20].

У повоєнні роки міжнародна ситуація змінилася, але Східна Європа залишилася регіоном другорядного значення для США. І. Коваль, представник Одеського центру досліджень зовнішньополітичних концепцій, зазначає, що східноєвропейська політика США була складовою частиною американського підходу до Європи в цілому, до світової системи соціалізму та, головним чином, до Радянського Союзу [3.-С.71]. За твердженням іншої одеської дослідниці О. Брусиловської, у другій половині 1980-х років наявність національного інтересу США у східноєвропейському регіоні все ще детермінувалася необхідністю перешкоджати переважанню однієї політичної сили в Європі (мався на увазі СРСР) [4.-С.13]. Як визначав професор Я. Новак (США), після Другої світової війни країни Східної Європи вважалися небезпекою для США лише як інтегрована частина військового апарату СРСР, а не самі по собі [5.-Р.76].

Незважаючи на свою другорядність, східноєвропейський регіон посідав значне місце у розробках американського зовнішньополітичного відомства. В умовах біполярного світу (1940-1980-і рр.) політика США щодо нього не залишалася незмінною, що відобразилося у створенні великої кількості доктрин та концепцій. У зв'язку з цим в американській східноєвропейській політиці після Другої світової війни можна виділити декілька етапів. Вони наочно ілюструють еволюцію підходів США до регіону, спричинену як станом американсько-радянських відносин, так і ситуацією в самій Східній Європі та США. Існує декілька варіантів періодизації, які визначаються різними критеріями.

Так, російський дослідник Ю. Давидов детермінує основні періоди східноєвропейської політики через критерій тих сил в регіоні, на які США власне й спрямовували свою діяльність. У дослідженні, яке доведене до 1980 р., він виділяє чотири періоди: (1) 1944-1948 рр.; (2) 1948-1960 рр.; (3) 1961-1971 рр.; (4) 1972-1980 рр. [6.-С.10-14]. Іншим варіантом є періодизація за термінами перебування при владі адміністрацій президентів. Такими етапами можна назвати: (1) 1945-1953 рр.; (2) 19531961 рр.; (3) 1961-1969 рр.; (4) 1969-1977 рр.; (5) 1977-1981 рр.; (6) 1981-1988 рр. Інші варіанти періодизації американської східноєвропейської політики в часи "холодної війни" базуються: на визначенні пануючих зовнішньополітичних доктрин, на основі яких власне і реалізовувалася ця політика; на етапах американсько-радянських відносин та ін. У даному огляді зроблено спробу дати узагальнюючу характеристику основних підходів щодо східноєвропейської політики та її реалізації в умовах біполярного світу.

Відразу ж після війни, у другій половині 1940-х років основним завданням США в Європі було запобігти переходу країн регіону до соціалізму, зусилля Вашингтона зосереджувалися на проблемі формування східноєвропейських урядів. Ставка робилася на буржуазних діячів і ті партії, які входили до коаліційних урядів