Східної Європи, від яких очікувалося утримання власних країн в "орбіті" Заходу. Саме в цей період була висунута перша із доктрин, а саме "доктрина стримування", яка стала офіційним зовнішньополітичним курсом адміністрації президента Г. Трумена (1945-1953 рр.). Її запропонував радник посольства США в СРСР Дж. Кеннан у лютому 1946 р. Доктрина "стримування" передбачала активне втручання у внутрішні справи соціалістичних країн Східної Європи, результатом чого через 10-15 років очікувалося зникнення соціалізму як системи держав, яка могла впливати на світовий розвиток. Основні сподівання покладалися на "вибух зсередини", а саме на діяльність "контрреволюційних" кіл. За визначенням українського дослідника А. Потєхіна, конфронтаційний підхід до проблем Східної Європи тоді лише починав оформлятися, а тому політика США зорієнтовувалася на протидію "радянізації" та збереження країн Східної Європи "відкритими" для американського впливу [7.-С.19].
Закріплення комуністичних режимів у Східній Європі вплинуло на визначення нової мети американської східноєвропейської політики: безпосереднє повалення цих режимів. Основним провідником політики США, так само, як і в попередній період, використовувалися місцеві "контрреволюційні" та антисоціалістичні кола, які були усунуті від влади у своїх країнах. У цей період політика "стримування" остаточно оформилася. Її головним заходом стала економічна блокада соціалістичних країн, яка реалізувалася згідно зі спеціально прийнятим законодавчим актом. У 1949 р. Конгрес США прийняв закон про контроль над експортом, який санкціонував особливий обмежуючий режим у галузі торгівлі зі східноєвропейськими країнами. Були анульовані торговельні домовленості з Чехословаччиною, Болгарією, Румунією, Угорщиною. З 1 січня 1950 р. почав діяти спеціально створений КОКОМ - Координаційний комітет по експортному контролю, що був заснований у 1949 р. До нього спочатку увійшли 15 великих капіталістичних держав, а потім приєдналися й промислово розвинені нейтральні країни. Його основною метою проголошувався власне контроль над експортом до соціалістичних країн. У 1951 р. був прийнятий закон Беттла, який передбачав контроль над наданням зовнішньої допомоги з метою взаємооборони. Цей закон забезпечував право контролю США та країн, які з ними співпрацювали, над експортом у "будь-яку країну або групу країн, які загрожують безпеці США". Такими країнами проголошувалися східноєвропейські, внаслідок чого Польща та Угорщина були позбавлені доступу до режиму найбільшого сприяння торгівлі. Результатом таких заходів стало зменшення американського експорту до Східної Європи більш, ніж у 200 разів, а імпорту з цих країн до США - у 5 разів [8.-С.279].
Економічну політику, спрямовану проти соціалістичних країн, продовжувала і військова політика, яка втілювалася у створенні НАТО. Одночасно посилилася започаткована раніше таємна "підривна" діяльність проти соціалістичних країн. Потрібно відзначити, що саме в цей період характерною рисою політики США щодо країн Східної Європи стала так звана "подвійна дипломатія", тобто тісні контакти американської дипломатії з антисоціалістичною опозицією в самих східноєвропейських країнах та з представниками еміграції.
За визначенням А. Потєхіна, американський уряд зіткнувся з цілим рядом труднощів у налагодженні співпраці із представниками східноєвропейської імміграції, що було спричинено її неоднорідністю, різними політичними та ідеологічними переконаннями. Проте з кінця 1940-х років держдепартамент США розпочав реалізацію ідеї консолідації східноєвропейської імміграції. Це зробили шляхом створення організацій, які мали об'єднувати всіх представників східноєвропейської діаспори. З 1 червня 1949 р. почав функціонувати Національний комітет Вільної Європи, дещо пізніше виникли Асамблея поневолених європейських народів, Національний комітет поневолених народів [7.-С.28].
Завершення процесу формування східноєвропейської політики США на основі доктрини "стримування" наочно ілюструють дві директиви Ради національної безпеки США (далі - РНБ), в яких були закріплені основні принципи американської діяльності в регіоні. Розглянемо їх трохи детальніше.
Ще у травні 1949 р. представники держдепартаменту підготували проект документа "Політика США щодо країн - радянських сателітів у Східній Європі". На початку червня того ж року його подали до розгляду на засідання групи планування політики держдепартаменту США. У серпні 1949 р. цей проект затвердили, а 14 вересня 1949 р. йому надали статусу директиви РНБ-58/2. 8 грудня вона була схвалена президентом Г. Труменом, який власне і визначив Східну Європу як найслабшу ланку у радянській імперії [9.-Р.8]. Директива була надіслана до всіх зовнішньополітичних установ США як вказівка до безпосереднього виконання. У ній головною метою східноєвропейської політики США визначалася ліквідація соціалістичного ладу ("радянської влади") у країнах-сателітах та встановлення не-комуністичних урядів. У директиві також підкреслювалося, що з огляду на серйозні тактичні міркування, формування несоціалістичних урядів ще не висувалося як першочергове завдання, причиною чого було домінуюче положення СРСР у регіоні [7.-С.29].
У цей період відбувалися й консультації з урядами Великобританії та Франції з метою підписання спільних угод, які б закріплювали спільні інтереси Заходу у "холодній війні" та методах її ведення. У травні 1950 р. на нараді міністрів закордонних справ у Лондоні з невеликими поправками прийняли американський проект документа "Політика щодо радянських сателітів у Східній Європі", в якому були сформульовані основні принципи координації антисоціалістичних акцій у Східній Європі [7.-С.31].
30 вересня 1950 р. була прийнята ще одна директива - РНБ-68/2, яка визначала довготермінову зовнішньополітичну стратегію США. Головним завданням ставало встановлення "миру по-американськи", що передбачало фундаментальні зміни і у радянській системі. У цій директиві визнавалося за необхідне широке "розгортання операцій за допомогою таємних заходів у сфері економічної, політичної та "психологічної" війни з метою викликати та підтримати незадоволення в