Т
Т. В. Мінаєва
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОБУТУ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Початок ХХ ст. в історії європейських країн був відзначений інтенсивними збройними конфліктами (англо-бурська, російсько-японська війни, марокканська криза, балканські війни), результатом яких стали значні матеріальні та демографічні втрати. Перша світова війна суттєво відрізнялася від них за масштабами охоплених територій, кількістю держав-учасниць, обсягом залученого людського ресурсу. За своїми ж наслідками ця війна небезпідставно вважається рубежем епох нового та новітнього часу в історичному розвитку людства.
Втім, не зважаючи на значущість результатів та глобальність наслідків, Перша світова війна лишає для дослідників значне коло маловивчених проблем. Якщо історіографія даного періоду нараховує чимало праць дипломатичного, економічного, а, тим більше, військового аспектів, то питання полону і полонених у цій війні до недавнього часу залишалися поза межами дослідницьких інтересів як у зарубіжній, так і вітчизняній науці. У радянську добу тема військового полону вважалася неактуальною з огляду на певні політико-ідеологічні міркування, зокрема, класовий підхід до класифікації війн (війни "імперіалістичних держав" є апріорі несправедливими), що позначалося і на проблемі полонених. Крім того, очевидно, на суспільствознавців та істориків вплинула певна інерція мислення епохи Великої вітчизняної війни, коли мільйони радянських військовополонених автоматично прирівняли до "зрадників вітчизни". Навіть найгрунтовніші розробки цього аспекту історії Першої світової війни, на жаль, не були позбавлені ідеологічних нашарувань, в яких автори основну увагу зосереджували на дослідженні роботи більшовиків серед російських полонених або висвітлювали питання революційних виступів військовополонених [1; 2, с.166-178; 3, с.76-87; 4, с.64-72; 5, с.59-69].
90-і рр. ХХ ст. та початок ХХІ ст. характеризуються посиленням інтересу до "забутої" війни. Плідно в цьому напрямку почали працювати російські дослідники, вивчаючи правові, побутові, психологічні аспекти військового полону [6, с.65-78; 7, с.98-105]. Прикладом виділення нових, невирішених раніше питань історії Першої світової війни чи певного переосмислення здавалося б добре дослідженої проблематики на основі сучасних підходів та запровадження в науковий обіг нових архівних джерел може слугувати міжнародна конференція 2004 р., де проблемі військовополонених присвячено декілька цікавих доповідей [Див. напр.: 8, с.254-257; 9, с.263-265; 10, с 331-336; 11, с.251- 253]. Проте, не зважаючи на певні здобутки в розробці вказаної проблеми, залишається ще значний масив роботи для дослідників. Автор даної статті робить спробу окреслити характерні особливості побуту російських підданих в умовах полону.
Безумовно, ігнорований до недавнього часу чинник військового полону відіграє неабияку роль у процесі осмислення історії Першої світової війни. Необхідність вивчення даного питання пояснюється, в першу чергу, величезною кількістю військовополонених, загальна чисельність яких, поза сумнівами, вираховувалася мільйонами. Статистичними проблемами кількості полонених в контексті вивчення мобілізованого людського ресурсу займалися свого часу такі поважні дослідники як Головін Н. [12, с.125-173] та Урланіс Б. [13, с.312-326]. Втім, до цього часу немає чіткої відповіді щодо загального числа полонених вояків Антанти на теренах держав Четверного союзу. Історична пам'ять європейських народів доти ніколи не стикалася із прикладами військового полону таких розмірів (і це при тому, що масштабні війни у ХУІІІ - ХІХ ст. не рідкість). Потрапляння у полон кількох мільйонів військових, кожен з яких був чиїмось сином, братом, чоловіком, стало кривавою трагедією майже для кожної родини. Отож, це явище мало ознаки не лише військової, а й соціально-психологічної катастрофи.
Наявність величезних мас полонених на територіях ворожих блоків створювало серйозну проблему їх розміщення. В силу як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин уряди провідних держав європейського конфлікту мало турбувалися про створення таборів для полонених з нормальними умовами. Грубі порушення норм гаазьких конвенцій щодо ставлення до полонених були нерідкими з обох боків фронту. При цьому з боку центральних держав ставлення до полонених, навіть з урахуванням важких умов та загального озлоблення військової доби, було немов просякнуте глибоким презирством «культурної нації» до «російських варварів», що проявлялося в умовах табірного життя. Під бараки, в яких утримували військовополонених, відводилися непридатні для цього приміщення. Наприклад, табір у Франкфурт-на-Одері, де перебувало 19 тисяч полонених, розташовувався в 5-6 км від міста, в болотистій низині, причому полонених використовували на військових роботах у фронтовій смузі [8, с.254], що суперечило статті 6 Гаазької конвенції від 18 жовтня 1907 р. Свідчення про умови життя в німецькому полоні знаходимо в спогадах Б. Грінштейна, який перебував свого часу в таборі Гальбе: "Умови життя були в ньому (таборі - Т.М.) жахливі... Катування, знущання, голод, антисанітарні умови, епідемії призводили до високої смертності... Замість одягу на нас висіли лахміття, вкриті вошами. Жили ми у вогких бараках без будь якого освітлення. Довгими осінніми та зимовими вечорами, міняючись один з одним місцями, ми грілися біля вбогої пічечки, яку самі побудували... Всі наші помисли були направлені на те, аби втамувати постійний голод, дочекатися свободи... В цій обстановці всіма володіло єдине прагнення: "Вижити!" [14, с.115]. Таким чином, безпрецедентна кількість полонених, яка постійно зростала, відсутність пристосованих місць для їх розташування і нездатність військової адміністрації Німеччини та Австро-Угорщини забезпечити їх речами першої необхідності, такими як одяг, їжа та медикаменти, призвели до того, що поняття прав полоненого перетворилося на відірвану від життя юридичну абстракцію.
Приниження як національної, так і особистої гідності російських військовополонених надовго