Страшним супутником полонених був голод: на дві-три доби їм видавали кружку ячмінної кави та невеликий шматок хліба [15].
Слід відмітити, що розміщення військовополонених в таборах нерідко відбувалося з урахуванням національної ознаки. Військові адміністрації Німеччини та Австро-Угорщини грали на етнічних особливостях багатонаціональної Російської імперії. Зважаючи на те, що неросійські народності перебували в пригніченому становищі, уряди Центральних держав прагнули заручитися підтримкою солдат неросійських національностей. Відомими є табори, створені за національною ознакою на території Німеччини: Скальмержіци - для полонених поляків, Цоссен - для мусульман, Грюнталь - для грузинів, Вецляр, Раштат, Зальцведель - для українців. [1, с.38]. У цих таборах створювався дещо поблажливіший режим утримання військовополонених.
Надзвичайно болючою проблемою було продовольче забезпечення полонених. У зв'язку із затяжним характером, якого набула війна, недостатньою кількістю робочих рук на сільськогосподарських роботах та промислових підприємствах, постало питання про скорочення продуктового пайка навіть солдатам на фронтах, не кажучи вже про полонених. Загалом, харчування в таборах було розраховано таким чином, щоб лише підтримати життя, тобто люди перебували на межі життя та смерті. Раціон російських полонених складав гірку ерзац-каву, брудний картопляний чи бруквяний суп, або просто мучну бовтанку та шматок хліба від 3/8 до 1 фунту , який містив солом'яну, кістяну муку, муку з деревини і навіть перемелений естляндський мох. Один-два рази на тиждень полоненим видавали ржаві оселедці, зіпсовану ковбасу або тухле сало [6, с.69]. Ось що говорив про раціон харчування відомий радянський письменник В. Пікуль устами одного зі своїх героїв, який перебував у полоні в німецькому таборі Гальбе: "У кутку зранку кипів, жахливо булькаючи, величезний чан, у ньому варився суп із маїсу, перетертого навпіл із гнилою картоплею, - бурда бурдою, але вибирати за карточкою меню нам не доводилося: їли, що дають! По неділях кожному давали зо три варені картоплини" [16, с.408].
Про жахливе харчування полонених пише і російська дослідниця С. Солнцева. Зокрема, вона відзначає, що в 1917 р. в Австро-Угорщині військовополоненим видавали вдень 1 буханку хліба на чотирьох, у зв'язку із чим багато з них помирало від виснаження. В Німеччині в 1917 р. полонені отримували 200 г. хліба на людину, причому вміст муки в ньому не перевищував 15%, решту складала соснова стружка. На обід видавалася бруква "з недоброю рибною ікрою або із жабами, на вечерю - суп із переварених кісток на муку. На ранок - кава без цукру. Доводилося пити із сіллю. Іноді варили суп на обід із брукви з конятиною, це було свято" [цит. за: 7, с.100-101]. В документах зустрічаємо безліч подібних "меню" для полонених. У багатьох таборах сніданок о 7 годині ранку складався із півлітра "кави", приготованої зі смажених каштанів, о півдні полонені отримували по півлітра супу, в якому плавали капуста та кілька горошин. Полонені вважали за щастя знайти там шматочок картоплі. Ввечері їм видавали ще по півлітра кави. Бідолахи були настільки голодні, що вишукували у відрах для сміття картопляне лушпиння і раділи будь-чому їстівному [17].
Жалюгідну картину побуту росіян-військовополонених змалював свого часу Е. Ремарк: "Поряд з нашими бараками знаходиться великий табір російських військовополонених. Він відділений від нас огорожею із проволоки, тим не менше полоненим все ж вдається пробратися до нас. Вони ведуть себе дуже несміливо та боязко. Вони обходять крадькома наші бараки, заглядаючи в бочки зі сміттям. Важко уявити, що вони там знаходять. ... ми іноді викидаємо туди шкірку від брукви, зацвілі хлібні шкоринки та різний непотріб. Ось це рідке, мутне, брудне місиво і розшукують полонені. Вони жадібно вичерпують його із смердючих бочок та забирають із собою, ховаючи під своїми гімнастерками" [18, с.145-146]. Слова письменника підтверджують свідчення колишнього полоненого К. Левіна: "Не було порятунку на тісних та брудних острівцях землі, відгороджених від всього світу колючим дротом, - в смердючих холодних бараках безвихідно помирали сотні тисяч людей, кинутих сюди во ім'я захисту царя, вітчизни та віри. Обід - пустий суп з гнилих овочів - не втамовував голод. Біля кухні завжди знаходилися кучки людей. Вони стерегли кухарів, які виносили на помиї очистки овочів. Яму брали штурмом. Будь-яка бридливість давно зникла. Щасливці, які отримували якісь гроші, йшли в кантину, - вбогу табірну крамничку, купували там оселедець