УДК 338.48-44(47+57-87)"1950/1980"

О. Д. Попов

ДАВНІ ВОРОГИ ЧИ НОВІ ДРУЗІ: ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР РАДЯНСЬКО- НІМЕЦЬКИХ ТУРИСТСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ПОВОЄННИЙ ЧАС

Стаття має за мету охарактеризувати специфіку зарубіжного (виїзного) туризму радянських громадян до Східної та Західної Німеччини у 1950- 1980-ті рр. Окрім аналізу інституційних засад, масштабів, географії та змісту радянсько-німецьких туристських зв'язків, автор акцентує увагу на крос-культурному діалозі між вояжерами з СРСР та німцями, зокрема у контексті історичної пам'яті про Другу світову війну. Ключові слова: туристська подорож, маршрут, екскурсія, історична пам'ять, СРСР, НДР, ФРН

Феномен радянського виїзного туризму досі не став об'єктом системного вивчення для вітчизняних і закордонних дослідників. Окремі праці українських [1; 2], російських [3; 4] та західних [5] істориків не дають ґрунтовної характеристики інституційної системи організації мандрівок громадян СРСР за кордон. Ще менше відомо про різноманітні практики радянських вояжерів (від мікропрактик споживання до меморіальних ритуалів), їхню комунікацію з мешканцями інших країн та емоційно-психологічний клімат у туристських групах. У дослідженнях німецьких авторів детально охарактеризовано розвиток туризму у Східній Німеччині впродовж 1950-1980-х рр. [6; 7; 8], але в них не приділяється достатньої уваги «радянському питанню».

Мета дослідження - охарактеризувати значення «розділеного простору» Німеччини як об'єкта зарубіжного (виїзного) туризму радянських громадян у післявоєнний період, включаючи як рівень офіційної організації туристського обміну, так і рівень особистих контактів громадян трьох країн - СРСР, Німецької

Демократичної Республіки (НДР), Федеративної Республіки Німеччина (ФРН). Досягнення зазначеної мети зумовило постановку таких дослідницьких завдань:

проаналізувати інституціональну організацію, масштаби, географію та зміст поїздок радянських туристів до Східної Німеччини у 1950-1980-ті рр.;

дослідити особливості крос-культурного діалогу між вояжерами з Радянського Союзу та мешканцями НДР, зокрема у контексті історичної пам'яті про Другу Світову війну;

визначити відмінності Західної Німеччини як об'єкта виїзного туризму громадян СРСР.

Починаючи з середини 1950-х рр. подорожі радянських громадян до соціалістичних країн Східної,

Південно-Східної і Центральної Європи набули значного розмаху. Масштаби та загальні принципи туристського обміну між Радянським Союзом і НДР, починаючи з 1955 р., визначалися міжурядовими угодами. Практичні заходи щодо реалізації цих домовленостей здійснювалися у межах договорів про співпрацю між туристськими організаціями двох країн. З радянського боку партнером найчастіше було Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист» Головного управління з іноземному туризму при Раді Міністрів СРСР (пізніше - Державного комітету СРСР з іноземного туризму). З німецького боку його партнером було Бюро подорожей НДР (Reisebьro der DDR). Крім того, щороку декілька тисяч громадян обох держав здійснювали подорожі за програмами «безвалютного обміну». Ця сфера діяльності перебувала у компетенції Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок і Об'єднання вільних німецьких профспілок (Freie Deutsche Gewerkschaftsbund) [9, с.121-122].

Кількість радянських громадян, що здійснювали туристські поїздки до Східної Німеччини впродовж 1950-1980-х рр. стрімко збільшувалася. Якщо 1958 року НДР відвідало близько 4,7 тис. радянських туристів, то у 1965 р. їх кількість становила вже 11,9 тис. осіб, у 1970 р. - 32,7 тис. осіб, у 1976 р. - 59,0 тис. осіб, у 1980 р. - 75,8 тис. осіб, у 1985 р. - 115,5 тис. осіб [10, арк.282, 284; 11, арк.23; 12, с.121; 13, с.137]. Загалом до 1990 р. у складі туристських груп Східну Німеччину відвідали понад 2 млн. громадян СРСР [14, с.38].

Пропорційно збільшенню туристських потоків зростала й кількість туристських маршрутів. У 1960 р. «Інтурист» пропонував лише 4 маршрути по території Східної Німеччини для громадян СРСР. З цих маршрутів три передбачали відвідування у різній послідовності традиційних туристсько-екскурсійних центрів (Берлін, Потсдам, Лейпциг, Веймар, Мейсен, Дрезден). Тільки один маршрут проходив по північній частині країни (Грейфсвальд, Росток, Шверін) [15, с.39-52]. У середині 1970-х рр. кількість маршрутів до НДР для радянських туристів досягла вже 50, у середині 1980-х рр. - 60, а 1990 року - 70. При цьому окремі маршрути мали відверту ідеологічну спрямованість, наприклад: «Революційний робітничий рух» (Берлін - Галле - Ерфурт - Дрезден); «Досягнення НДР у будівництві соціалізму» (Берлін - Лейпциг - Ейзенах - Карл-Маркс-Штадт); «Німецько-радянська дружба» (Берлін - Росток - Грейфсвальд - Нойбранденбург); «Шляхами визволителів від фашизму» (Франкфурт-на-Одері - Дрезден - Єна - Берлін) [14, с.38; 16, с.38- 39; 17, с.28-29].

Окрім стандартних турів, існували також інші форми туристського обміну між СРСР і НДР. Значної популярності набули подорожі спеціалізованих груп з однорідним професійним складом. З одного боку, це полегшувало організацію обміну фаховим досвідом, а з другого боку, відповідало радянському уявленню про міжнародний туризм, як інструмент «народної дипломатії» [18, арк.16]. Туристські установи Радянського Союзу спільно зі своїми німецькими партнерами досить часто організовували «поїзди дружби», маршрути яких зазвичай поєднували міста-побратими: Москва - Берлін, Таллінн - Шверін, Київ - Лейпциг, Псков - Гера, Вітебськ - Франкфурт-на-Одері [11, арк.5]. Також здійснювалися «круїзи дружби» по Балтійському морю, а у 1980-ті рр. - «авіарейси дружби». До середини 1980-х рр. великі міста двох країн пов'язували 35 прямих авіаліній компаній «Аерофлот» і «Інтерфлюг» («Interflug») [17, с.29].

Частина пам'яток, що входили до стандартних програм подорожей радянських громадян територією НДР, не мала великого ідеологічного змісту. Серед них можна назвати Національну галерею і Пергамський музей у Берліні, Дрезденську картинну галерею, будинки-музеї відомих письменників й композиторів (Й. Баха, Й. Гете, Ф. Ліста,