Найбільш поширеною формою санкціонованих контактів з мешканцями Східної Німеччини для туристів з СРСР, окрім відвідувань підприємств і установ, були «вечори дружби». Більшість таких заходів відбувалася за стандартним сценарієм. Зазвичай зустріч розпочиналася з обміну привітальними промовами, у яких обидві сторони звітували про успіхи трудящих їхнього міста (регіону) у соціалістичному будівництві. Потім відбувалася неформальна частина з фуршетом, піснями, танцями, демонструванням кінофільмів. Як правило, організацією вечорів дружби займалося Товариство німецько-радянської' дружби (Gesellschaft fьr Deutsch-Sowjetische Freundschaft), керівництво якого заздалегідь отримувало інформацію про кількість запланованих мандрівок туристських груп з СРСР, їх маршрут, віковий і професійний склад учасників [11, арк.25].

Практикувалися також «вечори запитань і відповідей», під час яких діалог господарів і гостей міг стосуватися вельми «делікатних» суспільно-політичних тем. Наприклад, німці часто цікавилися, чому громадяни СРСР практично ніколи не здійснюють туристські поїздки за кордон усією сім'єю [19, арк.2,57].

Радянські туристи, у свою чергу, могли торкатися теми співвідношення рівня життя в НДР і ФРН, що змушувало мешканців Східної Німеччини «виправдовувати» соціалістичну модель розвитку, пояснюючи економічну перевагу Західної Німеччини використанням дешевої праці робітників-мігрантів і активною економічною допомогою з боку США [20, арк.101].

Гості з СРСР регулярно брали участь у демонстраціях і мітингах, які проводилися у дні державних свят НДР. Цілеспрямовано організовувалося висвітлення перебування окремих груп радянських туристів у засобах масової інформації Східної Німеччини. Нарешті, відомі радянські вчені та діячі мистецтв, що входили до складу туристських груп, іноді проводили публічні лекції для німецької аудиторії. У документі «Інтуриста» з характерною назвою «Коротка довідка про політичну ефективність радянського туризму в НДР у 1976 році» підкреслювалося, що такий комплекс суспільно-політичних заходів дає змогу громадянам обох держав «краще познайомитися, обмінятися досвідом, підвищити культурний і професійний рівень, дізнатися про революційні і трудові традиції трудящих обох країн, про успіхи у побудові комуністичного і соціалістичного суспільства» [1І, арк.26].

Особливе емоційне наповнювання поїздкам радянських туристів до Східної Німеччини давали питання, пов'язані з історичною пам'яттю про Другу Світову війну. Прагнучи продемонструвати свою лояльність до радянської сторони, туристські організації НДР активно включали у програми подорожей такі меморіальні об'єкти показу як місце проведення Потсдамської конференції 1945 р., зал-музей Групи радянських військ у Німеччині (Карлсхост), Зеєловські висоти. Меморіальний комплекс у колишньому концентраційному таборі Бухенвальд діяв з 1958 року, і в середині 1980-х рр. його щодня відвідували 15-20 радянських груп (400500 осіб) [20, арк.101-102].

Ідеологічно-патріотичним апогеєм поїздки ставало покладання квітів до розташованого на території НДР меморіального комплексу у берлінському Трептов-парку. Наприклад, 1976 року територією Східної Німеччини подорожувало 59 тис. радянських туристів, причому всі вони без винятку відвідали Трептов-парк [18]. їхній емоційний стан красномовно характеризує така цитата зі звіту керівника однієї з туристських груп: «Незабутнім залишився у нашій пам'яті меморіальний комплекс у Трептов-парку, а покладання квітів до пам'ятника радянському воїнові-визволителеві стало кульмінацією всієї поїздки, наповнило кожного з нас гордістю і радістю за наш великий народ» [21, арк.143].

Упродовж усієї поїздки теренами НДР туристи з СРСР обов'язково намагалися зрозуміти ставлення німецького народу до подій минулого, почути від його представників слова покаяння і вдячності. Якщо ці сподівання виправдовувалися, це дуже позитивно сприймалося гостями з Радянського Союзу. У звіті однієї з груп зазначалося: «Найголовніше, що здобули туристи під час поїздки - це віра в те, що німецький народ, активно включившись у соціалістичне будівництво, віддає належну данину вдячності та поваги радянському народові, який визволив німців від фашизму» [22, арк.157].

Своєрідним прийомом, який також сприяв психологічній мобілізації туристської групи, був хоровий спів радянських патріотичних пісень під час переїздів за маршрутом на екскурсійних автобусах. З боку мешканців Східної Німеччини ця практика викликала неоднозначну реакцію. Відомий випадок, коли німецький водій відмовився везти далі радянських туристів, що співали знамениту «Катюшу». З другого боку, одного разу водій-німець зупинив автобус і розплакався, коли після відвідування Бухенвальда радянська група хором заспівала пісню «Бухенвальдський набат» [23, арк.3].

Громадяни Східної Німеччини зазвичай намагалися дистанціюватися від воєнної теми, на що радянські туристи реагували дуже гостро. В одному із звітів за 1985 р. описувалося їхнє обурення у зв'язку з тим, що від місцевих гідів вони «... ані слова не почули на засудження фашизму, Гітлера як головного винуватця, що втягнув мільйони людей у кровопролитну війну. Ані словом ніхто не обмовився, що радянська армія розгромила фашизм і принесла свободу» [24, арк.25].

Як справедливо зазначають автори монографії «Советское зазеркалье», міжнародний туризм у СРСР розглядався як «передова позиція» «холодної війни», причому ідеологічна боротьба фокусувалася на суперництві систем за кожну окремо взяту людину [25, с.91]. Це твердження може бути віднесене як до іноземного (в'їзного), так і зарубіжному (виїзного) туризму в Радянському Союзі. Політика влади базувалася на тезі, що кожен турист, що виїжджаючи за кордон, мав бути своєрідним промоутером (репрезентером) «Країни Рад», тобто своїм зовнішнім виглядом і вчинками формувати позитивний