але присудили ув'язнення на 1 рік й 3 місяці. Його звільнення відбулося 1 квітня 1924 р. Причому Фріку зарахували у послужний список і зразкове поводження в ув'язненні, а згодом і поновили на його останній посаді у поліції.
Вже в травні 1924 р. він за списком німецької - "фьолькише партії Волі" був обраний до рейхстагу Веймарської Республіки, а вже 2 червня 1924 р. Фрік вимовляє свою першу парламентську промову.
З самого початку його парламентська активність була діяльністю ворога парламенту, що лише використовував у власних цілях парламентську трибуну. Він боровся за звільнення з в'язниць представників руху "фьолькише", як депутат парламенту - виражав "чисту волю батьківщини". А.Гітлер навіть указував пізніше, що без Фріка "ми б не вийшли так швидко з ув'язнення" [8, э.145].
Фрік персонально вступив до лав НСДАП 1 вересня 1925 р. В парламенті він спеціалізувався на антисемітських і расово-ідеологічних промовах, боровся за скасування заборони на виступи й збори націо- нал-соціалістичного руху й взимку 1927/1928 р. був обраний навіть керівником фракції депутатів від НСДАП - зробив безліч доповідей для наклепу на політичних опонентів. Він з 1924 р. починає вимагати виселення євреїв, що в'їхали в країну після 1914 р.; виключення євреїв зі складу чиновництва тощо. Саме Фрік заявляв постійно з трибуни парламенту протести проти "поневолення" Німеччини євреями й політи- ками-марксистами, що наносять Батьківщині "удар кинджалом у спину". Все це чітко відповідало ідеологічним установам з боку керівництва НСДАП.
Витяг зі статті Йозефа Геббельса „Про парламентську тактику НСДАП" (травень 1928 р.): - "Ми станем депутатами, щоб паралізувати веймарський порядок за його ж допомогою. Коли демократія така дурна, що надає собі ведмежу послугу і дає нам безкоштовний проїзний квиток та дієту, то це її власна справа. Для нас кожний законний засіб підходить, щоб нинішнє становище революціонізувати ...Ми йдемо як вороги! Як вовки, що вриваються у овече стадо! ... Ми обираємося як противники рейхстагу і будемо використовувати мандат для виконання нашого замовлення" [9, э.251].
Точка зору Фріка містила й проект нових штрафних законопроектів; і вимоги "захисту раси" і расової чистоти; й особливо заборону на "расове змішання", насамперед між арійцями і євреями. Кожен акт расового змішання повинен бути покараний на його думку штрафними правовими засобами. До найбільш радикальних парламентських пропозицій Фріка зараховують його клопотання про "Захист німецьких націй" від березня 1930 р. Справа в тому, що він не тільки пропонував страту за "зраду країні", "зраду народу" й "військову зраду", скільки вводив також осуд на довічну каторгу "за зраду расі".
Особисто продемонстрував В.Фрік свою глибоко вкорінену звичку дражнити євреїв, коли 10 травня 1932 р. привселюдно оголосив у рейхстазі, що при погляді на присутнього поліцай - віце-президента Берліна Вейса "він прямо таки скипає роздратування" і він згадує про те, що треба "навести порядок у власному будинку".
Саме так Фрік, не перебираючи підручних засобів, протягом 8 років роботи у німецькому парламенті, прикладав всі зусилля для руйнування парламентської системи Веймарської республіки, яку він порівнював з пануванням "несумлінних представників нижчих рас, євреїв і грошових мішків".
Коли НСДАП вперше в історії Німеччини увійшла в урядову коаліцію землі Тюрінгія - саме В. Фрік став першим міністром-нацистом. Він очолив тюрінгське міністерство внутрішніх справ та освіт - з 23 січня 1930 р. по 1 квітня 1933 р. Особистий секретар нацистського вождя Р. Гесс в листі до родичів писав про це: "У Тюрінгії тепер більш-менш націонал-соціалістський уряд" [10, э.400]. В. Фрік приступив до негайного заповнення державного апарату Тюрінгії членами своєї партії, "де тільки можна", безцеремонно звільнюючи демократично налаштованих співробітників та викладачів і проводячи в галузі народної освіти най- реакційнішу у Веймарській Республіці політику [10, э.401].
Фрік провів перебудову тюрінгської поліції відповідно до мети НСДАП, провів чистку міністерства внутрішніх справ від соціал-демократів, сприяв проникненню нацистів до викладацького складу Йенського університету. Фрік приймав участь у "санації" веймарского палацу - музею від "виродженого" й "культурно- більшовицького" набору творів мистецтва, видав указ "Проти проникнення негритянської культури в німецьке суспільство", запросив на роботу в університет Ієни дослідника рас Г. Гунтера й ввів антисемітську шкільну молитву - ось реальні приклади діяльності Фріка - міністра. Він же оголосив чиновникам Тюрінгії, що для нього "народ і Батьківщина" абсолютно рівнозначні поняття, і зажадав від підлеглих йому службовців, будь-що домогтися німецького громадянства для Адольфа Гітлера. Саме завдяки наполегливій діяльності В. Фріка в 1932 р. уряд Тюрінгії призначив Гітлера державним радником у Брауншвейзі, що автоматично надавало останньому німецьке громадянство.
Грегор Штрассер навіть назвав Фріка в 1930 р. "державним діячем величезного формату". Незважаючи на те, що Фрік симпатизував Штрассеру, у нього були й гарні стабільні відносини і з А. Гітлером. Гітлер трохи пізніше визнавав за Фріком "високий внесок у перемогу націонал-соціалістичної революції". Протягом 1924-1930 рр. фракція НСДАП займала по кількості депутатів одне з останніх місць в рейхстазі .
Як вважав В. Фрік, беззмінний керівник фракції НСДАП у німецькому рейхстазі періоду Веймарської Республіки, основним завданням нацистських депутатів у цей час було "поширювати з парламентської трибуни націонал-соціалістський світогляд" [8, э.2]. У своїх спогадах про роботу фракції НСДАП у німецькому парламенті у 1924-1931 рр.