В "Енхірідіоні" гуманіст розкрив власне уявлення про християнство як, передусім, школу моральності, "життя всезагального, яке я називаю етичним" [10, с.105]. Посилаючись на Біблію (Йов., 7; 1), він зазначав, що життя - це невпинна боротьба, у якій християнину загрожують тисячі спокус і хитрощів демонів. Тому в ".житті необхідно бути уважним". Для відсічі ворога Еразм рекомендував два види зброї - "молитву і знання (scientia)". Перша сама вимолює, друга - повідомляє, "про що належить молитися" [10, с.98]. Уже в цьому твердженні можна побачити різницю між Еразмом і Лютером: перший відкидав будь-яке раціональне обґрунтування релігії, наполягав на її містифікуючій складовій, другий - на інтелектуалізуючій. Богопіз- нання не виключало раціонального знання.

Тому гуманіст радив "християнському воїну" уважно читати Писання, а також вивчати твори язичницьких авторів, поетів і філософів. Ще раніше, в "Антиварварах", він висловив свою прихильність до античної культури, вважаючи, що християнство стало нащадком її кращих рис. "Ти знайдеш там дуже багато корисного для правильного життя, тому не слід відкидати те, у чому добре наставляє язичницький автор. Ці автори. оживляють дитячий розум і дивовижним чином готують до пізнання божественних писань." [10, с.101]. Із філософів найближче до євангельського стилю стояв Платон, зазначав Еразм, а окрім античності він рекомендував звернутися до раннєхристиянських письменників - Августина, Оригена, Єроніма та інших [10].

Гуманіст пропонував розпочати з "пізнання самого себе" - свого тіла, душі, пристрастей, розуму, а, усвідомивши їх роль і взаємозалежність, засвоїти "деякі загальні правила християнства". Основних їх три, але згодом будуть названі ще 19 і додадуться особливі засоби боротьби з деякими вадами (зажерливістю, хтивістю, гординею тощо). Особливо Еразма хвилювали три вади, що залишилися в людині після гріхопадіння Адама і Єви: відсутність знань, тяжіння до плотського і немічність, що розбиває стійкість. "Незнання слід лікувати, щоб ти знав, куди йти. Плоть приборкувати, щоб вона не збила з потрібного шляху, не завела на околиці. Немічність належить підтримувати, щоб ти, ступивши на вузький шлях, не хитався." [10, с.128].

Дуже важливим є четверте правило гуманіста, бо в ньому розкривається ідея "наслідування Христа". Її коріння сягає у практику "братів спільного життя", із якою Еразм познайомився у Девентерській школі. Взірцем доброчесного життя, на його думку, повинен стати Христос з його любов'ю до людей, прямотою, терплячістю, чистотою. Кожен крок земного життя сина божого наповнений глибоким моральним змістом.

Тому "...не люби нічого, не бажай знати нічого, не чекай нічого, окрім Христа та заради Христа. Все, що робить віруючий у повсякденному житті, необхідно звіряти з заповідями Христа" [10, с.135]. Це й буде справжнім благочестям - не на словах, а на ділі, "практичним благочестям", певною мірою секуляризоване.

Воно виявляється не в поклонах, обрядах, відвідуванні церкви - усе це "речі видимі", уважати їх вершиною благочестя не слід. Благочестя істинного християнина має духовний характер, воно простежується в поведінці, ставленні до тих чи тих явищ світського життя. "Хіба ми не бачимо, що навіть найсуворіший чернецький орден бачить мету благочестивості в обрядах. якщо хто-небудь перевірить їх і розпитає про духовне, то знайде хіба що декількох, які живуть не за плоттю." [10, с.155]. Еразм писав свій твір у той час, коли католицька церква підтримувала велику кількість обрядів, вела жорстке й формалізоване богослужіння. Це добре розуміли мислителі. У той же час зазначимо, що протестанти дещо наблизили релігійний культ до людей, домагаючись безпосереднього спілкування віруючого з Богом.

Отже, християнство в "Енхірідіоні" - це гуманізоване християнство, орієнтоване на те, щоб дати людині орієнтири повсякденної поведінки. На думку Еразма, є багато "серединних" речей - здоров'я, сила, краса, освіченість, добробут і слава. До них необхідно ставитися залежно від того, наскільки вони ведуть до вищої мети, сприяють або заважають на шляху до Христа. Еразм виявляв гнучкість мислення, коли говорив про "політичну" доброчесність як проміжну на шляху до повноти християнської благочестивості.

Яскрава характеристика останнього дається в таких словах гуманіста: "Не кажи мені, що любов у тому, щоб часто ходити до церкви, припадати до статуй святих, запалювати свічки, повторювати спеціальні молитви. Нічого цього Богові не потрібно. Любов'ю Павло називав необхідність створити ближнього, вважати всіх членами одного й того ж самого тіла, думати, що всі єдині у Христі... Це - звичка давати напрям тим, хто помиляється, піднімати того, хто впав, допомагати стражденним" [10, с.157]. "Християнський гуманізм", "філософія Христа" були передусім моральним вченням, і ця риса чітко простежується в "Енхірі- діоні".

Лютер відразу ж збагнув, що при певній схожості його позиція суттєво відрізняється від Еразмової. В одному з листів 1517 року він писав, що Еразма більше цікавить людське, ніж божественне. Ним на перший план винесено земні справи, милосердя як основу людських стосунків, а не віру в Бога [6, с.189]. Теологема Лютера була зовсім іншою. За багато років до початку полеміки Лютер через гуманіста Г. Спалатина повідомив Еразму, що той недостатньо чітко визначає слово "праведність" і недооцінює пер- вородний гріх. Коли розпочалася Реформація, Еразм зайняв сторонню позицію і не схвалив радикального виступу Лютера, заявивши,