Проблема свободи волі - одна з центральних у морально-соціальній філософії. "Отці церкви" продемонстрували до неї неабиякий інтерес, оскільки вона пов'язувалася з особистістю, її новим розумінням порівняно з античністю. Так, античний мислитель Аврелій Августин переніс центр ваги з ролі розуму в людській діяльності на волю людини й трактував її таким чином: без свободи волі людна не виділилася б із тваринного світу, не прогресувала б як моральна істота. Первородний гріх спотворив волю, і відтоді людина могла сподіватися лише на божу допомогу, благодать [5, с.50-51].

За доби Середньовіччя переважало фаталістичне трактування проблеми, однак у деяких філософів вона викликала певні сумніви. Ренесансний гуманізм перевів її в іншу площину - року та фортуни (Фортуна - богиня долі в римській міфології). Так, Ф. Петрарка робив наголос на зусиллях самої людини у протистоянні з фортуною, Піко делла Мірандола стверджував право людини на вибір життєвого шляху, а Л.Б. Альберті підкреслював самостійність, активність людини в подоланні життєвих труднощів. Еразм мав розглянути питання в богословському контексті, на основі священних текстів.

"Діатриба, або Роздуми про свободу волі" розпочинається заявою автора про те, що ".цей предмет уже давно дивовижним чином хвилював філософів, а потім теологів.., однак, я гадаю, роботи було більше, ніж результатів" [9, с.218]. І взагалі навряд чи потрібно виносити його на широке обговорення перед "профанами". До того ж Еразм зізнавався, що він відчуває відразу до битв і ".завжди вважав за краще виступити на більш вільних полях муз" [9, с.219].

Проте "Діатриба" побудована здебільшого на аналізі Святого Писання, яке Еразм знав дуже добре (йому належить новий латинський переклад і перше його видання грецькою мовою). На переконання мислителя, ".у священних книгах існує дуже багато місць, які, здається, прямо твердять про наявність у людини свободи волі, але деякі місця її, схоже, заперечують" [9, с.229-230]. Відтак Еразм вдається до уважного аналізу та порівняння цих місць, йдучи від "Книги Проповідника" до Нового Заповіту й апостольських послань. Найбільш суворим йому видавалося судження тих, хто вважав свободу волі пустим словом і не надавав їй жодного значення. Його метод - прояснення "темних" місць, пошуки їх глибинного змісту. Еразм звертав увагу, наприклад, що чимало настанов у священних текстах сформульовані в формі спонукань або починаються зі слова "якщо": "якщо підкоритесь моїй заповіді - будете жити"; "якщо він буде творити зло"; "якщо відвернеться праведник" тощо. Йому видавалося важливим, що божественні істини нерідко висловлюються в формі алегорій, а це дає підставу для їх різного тлумачення. Але не тільки філологічна освіченість, а й майстерне володіння діалектикою, філософський скептицизм допомагали автору "Діатриби" в його полеміці.

Незважаючи на те, що Еразм намагався представити себе безпристрасним дослідником, симпатії його були не на боці тих, хто заперечував свободу волі. "Тим, хто вважає, що людина ні на що не здатна без допомоги Божої благодаті, ми протиставляємо, гадаю, більш прийнятний висновок: немає нічого, на що не була б здатна людина з допомогою благодаті. Скільки є в священних писаннях місць, у яких згадується про допомогу, стільки раз утверджується свобода волі" [9, с.274].

Звертаючись до думки Августина, його полеміки з Пелагієм, Еразм пом'якшував тезу про первород- ний гріх: "Значення первородного гріха надто перебільшують і, таким чином, хочуть показати, що навіть чудові сили людської природи так зіпсовані, що людина сама по собі не здатна ні до чого." [9, с.284]. Роттердамцю ближче єретик Пелагій (V ст. н.е.), опонент Августина, який писав, що кожна людина має вільний вибір свого шляху і що це її перевага як розумного створіння: "У цьому й полягає вся честь природи нашої, у цьому її достойність, через це, нарешті, усі великі люди заслуговують на винагороду". Еразм, насправді, повторив у "Діатрибі" думку Пелагія про те, що взагалі не було б ніякої доброчесності, якби не було гріха. "Бо волею своєю Бог дарував своєму розумному створінню добровільний вибір і свободу волі" [4, с.597].

Достатньо чітко власні міркування з приводу розглядуваного питання гуманіст висловив у "Гіпераспи- стесі - І" ("Надзахисті"), оприлюдненому в 1526 році: людина була створена Богом вільною; гріхопадіння Адама та Єви не призвело до повної втрати свободи волі; залишилася частина природної схильності до доброчесності; проте ".це зусилля і розум (nisus et ratio) в деяких особах бездіяльні, якщо не дається благодаті; певна схильність до гріха не позбавляє свободи волі, а лише "вправляє благочестя"; воля схиляється до доброчесності, ".коли йде назустріч благодаті та водночас напружує природні сили". Відвертається - "нехтуючи застереженнями Духа та звертаючись до бажань плоті" [4, с.573-574]. Для розв'язання проблеми свободи волі Еразм спирався як на християнську традицію, так і на язичницьку літературу, залишаючись на морально-філософських позиціях "християнського гуманізму".

У відповідь на "Діатрибу" Лютер видав трактат "Про рабство волі" (1525). "До цього