Щодо свободи волі, думка Лютера проста й категорична. Він закликає не тлумачити Писання так як заманеться, намагаючись зрозуміти його "темні місця". "Безглуздо, більше того, нечесно, знаючи, що в Писанні все представлено в найяскравішому світлі, говорити про темноту його змісту через неясність деяких слів". Те, що є незрозумілим в одному місці, роз'яснюється в іншому. Слово Боже необхідно сприймати серцем (не розумом), відчувати його Дух, усвідомлювати, що "Бог нічого не передбачає за необхідністю, а знає все та звершує за незмінною, вічною, непогрішимою Своєю волею" [2, с.299,301,308]. Божественну волю - абсолют Лютер порівнював із блискавкою, що спалює всі індивідуальні волі християн. Тому "свобода волі - це найменування Бога". Гуманіст Еразм наполягав, що християнська любов повинна сприяти виправленню людини, її моральному вдосконаленню. Лютер уважав, що всього цього не потрібно. "Хто буде прагнути виправити своє життя? Я відповідаю: жодна людина. Бо ніхто й не зможе. Тому що Богові немає діла до тих самих "виправителів", позбавлених духу. Обранці ж і благочестиві виправляться через Дух Святий, решта —загинуть невиправленими" [2, с.327-328]. Отже, людині не варто з'ясовувати сенс божественної волі. Їй залишається тільки молитися, славити Бога, бо він один праведний і мудрий, справедливий до кожного.

Еразм переконаний, що смирення перед Богом повинно бути повним. "Оскільки людина переконана, що може дещо зробити задля свого спасіння, вона перебуває у самовпевненості. Той же, хто дійсно не сумнівається у своїй повній залежності від волі Бога, той нічого не обирає, а чекає, як вчинить Господь". Така особа ближче до благодаті, до спасіння. Хто думає та діє інакше, є ".ворогами благодаті Божої" [2, с.329].

Таким чином, поняття "воля" Лютер трактував із ірраціоналістичних позицій, приписуючи йому "в усій повноті необмежену свободу божественного абсолюту" [5, с.59]. До античного досвіду він ставився набагато стриманіше, ніж Еразм, хоча віддавав належне деяким авторам та ідеям. У "Рабстві волі" є посилання на Горація, Овідія, Марона, Цицерона, Гомера, що свідчить про достатньо високу освіченість Лютера. Разом із тим автор трактату не приховував негативного ставлення до Лукіана, якого Еразм дуже поважав і від якого перейняв критичність мислення, сатиричний стиль зображення дійсності. Еразма він звинувачував у тому, що той ".вигодував у своєму серці Лукіана, або ще якусь свиню з Епікурова стада" [2, с.298]. Уже ці вислови дають уявлення про стиль красномовства Лютера-полеміста.

Нас не може не зацікавити й така проблема, як поєднуються ідеї автора "Рабства волі" з його власною активною позицією та вольовою діяльністю в лавах реформаційного руху. Звичайно, Лютер уважав, що ним рухає Дух Божий і він є виконавцем волі-абсолюту. Про необхідність радикальних дій, на його думку, свідчили деякі роздуми персонажів Святого Писання: "Не мир прийшов я принести, а меч" (Христос), "Вогонь прийшов я спустити на землю" (він же в Євангелії від Луки), "Коли мова йде про війни та про заклики до війни, не бійтеся, бо належить цьому бути спочатку." (Євангеліє від Матвія). Думку про те, що в цій боротьбі необхідно зайняти чітку позицію, він підтверджував посиланнями на максиму Христа: "Хто не зі мною, той проти мене". Еразм дивився на проблеми інакше: миротворець і пацифіст, він був принципово проти розколу християнської церкви, усіляких заворушень, війн і кровопролиття. Зміни в церкві пропонував робити винятково мирним шляхом, не розпалювати вогонь ненависті та фанатизму. Християнство за самою сутністю вороже війні та розбрату, - стверджував гуманіст.

Задум Лютера видавався йому вкрай небезпечним. "Одне мучить мене, - писав Еразм Лютеру в квітні 152б року, - як кожну добропорядну людину: те, що ти зухвалим, неприборканим характером приголомшуєш світ згубними чварами. Мене бентежить загальне бідування, невиліковне повальне сум'яття, яким ми не завдячуємо нічим, окрім твоєї вдачі." [7, с.593]. Легше стерпіти зло, до якого звик, ніж шукати нове [8, с.562]. А наближення нового Еразм дуже добре відчував і передбачав. "Народ піднявся на єпископів і князів; влада ледве стримує чернь, жадібну до заколотів; жорстока ненависть роз'єднує держави, раніше пов'язані між собою. Рабство, яке ти збирався викорінити, подвоїлося. Вільні мистецтва всюди завмерли, як і благородні науки, до яких ти ставився з непереборною заздрістю. твою церкву потрясають великі чвари та приводять у сум'яття міжусобиці.", - так відреагував Еразм на події Реформації [8, с.580-581].

Спір із приводу свободи волі врешті-решт закінчився, так би мовити, внічию. Але чим закінчився поєдинок між гуманізмом і Реформацією? Тут наслідки виявилися більш серйозними. Для Еразма це була трагедія, крах усіх сподівань про те, що мирним просвітництвом, вихованням моральності, проповіддю євангельської любові та братерства християн