УДК 94(477)"ХУІІІ-ХІХ"[ПОТОЦЬКІ]

1.1. Кривошея

ГРАФИ ПОТОЦЬКІ В ПОЛЬСЬКІЙ ЕМІГРАЦІЇ XVIII-XIX СТОЛІТЬ

Висвітлюється роль і місце графів Потоцьких в польській еміграції. Звертається увага на різні причини

(політичні, приватні), що спонукали представників роду емігрувати.

Ключові слова: Потоцькі, Російська імперія, польська еміграція.

Не всякий, хто прагне - досягає, не всякий, хто пішов - повертається

Історія людства - це не лише історія війн, геніальних географічних і наукових відкриттів, це також й історія еміграції. Роль еміграції (трудової, етнічної, релігійної чи політичної) в історії багатьох народів є настільки важливою, що без неї просто не можна уявити повної історичної картини країни чи групи країн.

Еміграція існувала завжди, лише її масштаби на різних етапах були різними: від одинаків і груп, сформованих за різними принципами, до масових процесів у ХХ столітті. Історія еміграції - це життєві долі родин і окремих людей, які творили своє майбутнє в новій країні чи на новому континенті, в іншому національно-ментальному соціумі.

Польська еміграція не виняток. Якщо до кінця XVIII століття можна говорити про епізодичність та нечисельність поляків, які залишали Річ Посполиту, то після її руйнації польська еміграція стає більш масовою та перманентною. А національно-визвольні повстання - від костюшківського до січневого - лише надавали їй інтенсивності.

Серед польської аристократії, що залишала свої маєтки у пошуках кращої долі і торувала шлях передусім на захід, бачимо графів Потоцьких (герб «Пилява»). Які ж причини спонукали представників одного з найзаможніших і найвпливовіших родів емігрувати?

Розглянемо кілька прикладів. Один з найбільш неоднозначних представників цієї родини Станіслав Щенсни (Фелікс) (1752-1805), воєвода руський, маршалок Торговицької конфедерації, власник Тульчина, Умані, Браїлова і т.д., став вигнанцем через складне хитросплетіння політичних і приватних причин, але його еміграція тривала недовго.

Найбільшим політичним тріумфом і одночасно трагедією Станіслава Потоцького стала Торговицька конфедерація. Поширення ідей Просвітництва у Європі вплинуло на подальшу долю польської держави. Чотирирічний сейм (1788-1792) 3 травня 1791 року затвердив Конституцію, яка перетворювала Річ Посполиту на конституційну монархію, обмежувала вплив магнатів на прийняття важливих політичних рішень. У відповідь на прогресивні реформи, що могли врятувати польську державність як єдине ціле, магнато-шляхетська еліта, на чолі якої стояли Станіслав Потоцький, Ксаверій Браницький, Северин Жевуський, утворила у Торговиці конфедерацію (травень, 1792). Паралельно з конфедератами діяли і російські війська. Цей виступ призвів до другого поділу Речі Посполитої. 12 січня 1793 року Прусія і Росія підписали конвенцію про новий розділ Речі Посполитої, яку пізніше підтвердила й Австрія. У 1795 році третій поділ Речі Посполитої поставив крапку в історії потужної держави, яка відродилася тільки у ХХ столітті. Станіслав Потоцький після нетривалої вимушеної еміграції повернувся до Російської імперії, до складу якої відтепер входили його українські землеволодіння, і став служити Єкатерині ІІ [1; 2].

Саме на 1793-1795 роки припадає еміграційний період в житті Станіслава Потоцького. Окрім політичних причин, що штовхнули вельможу на цей крок, були ще також і романтичні. Для цього потрібно зробити короткий екскурс в його приватне життя. Станіслав був одружений тричі. Його першою дружиною у 1770 році стала Гертруда Коморовська (1753-1771), вона загинула вагітною. Історичні джерела свідчать, що до смерті юної красуні причетні батьки Щенсни, а він намагався після її загибелі накласти на себе руки. Згодом він залишив Річ Посполиту і повернувся з-за кордону тільки після смерті батьків [3; 4, с.37-43].

1 грудня 1774 року Станіслав вінчається з Юзефіною Маріанною Амалією гр. Мнішек (1752-1798), представницею відомого аристократичного польського роду. На початку 90-х років Щенсни зустрів грекиню Софію і подружнє життя з Юзефіною завершилось. Процес розлучення тривав до весни 1798 року. А восени того ж року Юзефіна Маріанна Амалія померла.

Третьою дружиною Станіслава Потоцького у квітні 1798 року стала грекиня Софія Вітт (1760-1822), яка походила, за легендою, з роду Панталіса Маврокордато. З 14 червня 1779 року була в шлюбі з майором Йосипом (Юзефом) Віттом (з 1785 - комендант Кам'янця, у 1790-1791 - комендант Херсона). Від цього шлюбу мала синів Яна/Івана (1781-1840) та Корнелія Йосифа Станіслава (1784-1785) [5].

Софія жила з Потоцьким з 90-х років XVIII ст. і до 1797 року народила йому трьох позашлюбних дітей - Константи, Міколушку та Гелену, які померли в Умані під час епідемії [5, s.219].

Саме з Софією Вітт, ще перебуваючи в офіційному шлюбі з Юзефіною, Станіслав Щенсни відправляється до Гамбурга. Поведінка Станіслава і Софії, які влаштовували пишні прийоми, дуже

* Автор висловлює щиру подяку Інституту інтердисциплінарних досліджень «Artes Liberales» Варшавського університету за надану можливість наукового стажування у Республіці Польща (2009 рік), що дозволило написати пропоновану статтю відрізнялася від усталеного життя ощадливих мешканців Гамбурга. Разом із тим польська спільнота ігнорувала товариство колишнього впливового маршалка Торговицької конфедерації. Спокійне й розмірене життя у цьому німецькому місті Станіславу дуже подобалося, особливо на фоні тих подій, що розгорталися у Речі Посполитій. Спостерігаючи за кривавим розправами, С. Потоцький сподівався виступити в ролі миротворця. Але акція «Страти потретів», коли художні образи торговичан було урочисто повішано на шибениці 29 вересня 1794 року у Варшаві, розвінчала ці мрії [1, с.233-236]. У 1795 році Станіслав Щенсни повертається в Росію і стає відданим слугою імператорського трону. Був нагороджений орденом Алєксандра