Другою причиною, імовірно, стала палка закоханість російського поета А.С. Пушкіна в Софію. Він присвятив їй не один рядок своїх віршів. Саме її літературознавці вважають музою «Бахчисарайского фонтана» [28, с.61]:

Я помню столь же милый взгляд И красоту еще земную, Все думы сердца к ней летят, Об ней в изгнании тоскую... Безумец! полно! перестань, Не оживляй тоски напрасной, Мятежным снам любви несчастной Заплачена тобою дань - Опомнись; долго ль, узник томный, Тебе оковы лобызать И в свете лирою нескромной Свое безумство разглашать?

Поема «Евгений Онегин» теж рясніє освідченнями у коханні до С. Кісєльової [28, с.313]:

У ночи много звезд прелестных, Красавиц много на Москве, Но ярче всех подруг небесных Луна в воздушной синеве. Но та, которую не смею Тревожить лирою моею, Как величавая луна, Средь жен и дев блестит одна. С какою гордостью небесной Земли касается она! Как негой грудь её полна! Как томен взор ее чудесный!.. Но полно, полно; перестань; Ты заплатил безумству дань.

Третьою причиною розпаду шлюбу Софії з Павлом Кісєльовим стало те, що він закохався у молодшу Софіїну сестру - Ольгу. Ображена Софія 1829 року (за іншими даними 1834) виїхала за кордон, а згодом розлучилася з чоловіком. Павєл Кісельов тривалий час вів господарські справи її маєтку в Торговиці, допоміг вигідно продати його до російської скарбниці. Вдячна Софія анонімно переказала на рахунок П. Кісєльова чималу суму грошей. Решту свого життя вона провела за кордоном (Відень, Рим, Ніцца, Париж), віддаючи перевагу грі у казино та допомагаючи польським патріотам, які боролися за відновлення Речі Посполитої. У 1845 році без дозволу російської влади Софія приїхала до імперії, щоб клопотати про долю свого брата Мечислава, який знаходився на поселенні. Відкрито висловлювала своє невдоволення центральною владою, а тому її було затримано і відправлено за межі Росії. Пом'якшити покарання вдалося її колишньому чоловіку П. Кісєльову, який навіть запросив її на два бали [29, с.51,55-57].

Після повернення з Росії Софіїн будинок у Парижі залишається місцем зустрічей європейських аристократів та правих представників польської еміграції. Злякавшись революційного вибуху 1848 року, залишила Францію та переїхала до Неаполя. Пізніше вона намагалася долучитися до створення польського легіону та активно співробітничала з польським еміграційним осередком у готелі «Ламберт». Тривалий час Софія вважала, що поступки російського царизму сприятимуть розв'язанню польсько- російського питання. Але після поразки січневого повстання С. Кісєльова перейшла на більш радикальні позиції й активно критикувала лояльність мешканців Польського Королівства до Санкт-Петербурга. Померла в Парижі 2 січня 1875 року [30, э.492-493; 29, с.55-57].

Ольга народилася у 1803 році, вона була не менш вродливою за сестру Софію. За нею ґалантно упадали командир гвардійського корпусу, генерал-губернатор М. Мілорадович, який загинув під час повстання декабристів, і князь П. Лопухін. У 1824 році Ольга Потоцька вийшла заміж за Льва Алєксандровіча Наришкіна (1785-1846), нащадка стародавнього російського дворянського роду. Мешкала Ольга Наришкіна переважно за кордоном, у Росії бувала рідко. На відміну від своєї старшої сестри Ольга не брала активної участі у політичному житті польської еміграції. Померла Ольга Наришкіна 7 жовтня 1861 року у Парижі [5, э.337,352; 29, с.57].

Таким чином, проаналізувавши долю окремих представників роду Потоцьких в еміграції, можна зробити наступні висновки:

в еміграції представники роду Потоцьких опинялися через різні причини (політичні, приватні/романтичні);

емігрував Станіслав Щенсни з Речі Посполитої, а повернувся до Російської імперії. Серед причини, що спричинили його повернення, можна побачити як приватні, так і суспільно-економічні;

представників роду Потоцьких досить обережно приймала польська політична еміграція, пам'ятаючи про роль С. Потоцького у Торговицькій конфедерації;

- участь Потоцьких, наприклад Александра і Софії Кісєльової, у житті польської спільноти у вигнанні носила швидше неоднозначний характер. У першому випадку бачимо лише фінансову підтримку еміграції, а в другому - активну участь у політичному житті поляків за кордоном.

Джерела та література

tojek J. Dzieje zdrajcy. - Katowice, 1988.

Смолій В.А. Возз'єднання Правобережної України з Росією. - Київ, 1978.

Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі - ЦДІАУК). - Ф.49. - Оп.1. - Спр.2169.

Lojek J. Potomkowie Szczsnego: Dzieje fortuny Potockich z Tylczyna. - Lublin, 1988.

tojek J. Dzieje piknej Bitynki: Opowiesc o zyciu Zofii Wittowej (1760-1822). - Warszawa, 1975.

Артамоновъ Н.Н. Потоцкій, графъ Станиславъ-Феликсъ // Русскій Біографическій словарь. - Т.ХІІ. Плавильщиковъ- Примо. - Санкт-Петербург 1905.

Rostworowski E. Potocki Stanislaw Szczsny (Feliks) // Polski Stownik Biograficyny. - Tom XXVII. Pniowski Jan - Potocki Ignacy. - Wroctaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-todz, 1983.

Zychlinski T. Ztota ksiga szlachty Polskiej. Rocznik XIV. - Poznan, 1893.

Konarska B. Potocki Aleksander // PSB. T.XXVIII/1. - Wroctaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-t6dz,1984

ЦДІАУК - Ф.49. - Оп.2. - Спр.1440.

ЦДІАУК. - Ф.533. - Оп.2. - Спр.664.

Багалій О. Матеріяли до історії декабристського руху в Україні // Нариси з соціяльно-економічної історії України: Праці комісії соціяльно-економічної історії України / За ред. Д.І. Багалія. - Т.1. - Київ, 1932.

ЦДІАУК. - Ф.467. - Оп.1. - Спр.55.

ЦДІАУК. - Ф.533. - Оп.2. - Спр.734.

ЦДІАУК. - Ф.533. - Оп.2. - Спр.1066.

ЦДІАУК. - Ф.445. - Оп.1. - Спр.2.

ЦДІАУК. - Ф.445. - Оп.1. - Спр.25.

ЦДІАУК. - Ф.445. - Оп.1. - Спр.59.

ЦДІАУК. - Ф.445. - Оп.1. -