Таким чином, аналіз історіографії свідчить про зростання інтересу до проблем королівської влади та управління в Англії ранньотюдорівського періоду, проблем історії королівського двору, як інституту влади , свідоцтвом чого є поява низки спеціальних та загальних робіт з окремих питань, але деякі аспекти вищезазначеної проблеми, що знаходяться в площині соціокультурного аналізу, а саме роль королівського двору у формуванні зовнішнього іміджу монархії та монарха ще потребує додаткового аналізу.

Процес зосередження влади в руках короля та ліквідація сеньйоральної влади представників великих феодальних родів, були прискорені в Англії значною мірою подіями війни Білої та Червоної троянд. В результаті зростає політична роль короля та його оточення, формується на основі старих двірцевих служб короля особливий інститут влади - королівський двір, резиденції феодальних магнатів вже не були для нього конкурентами. Це було загальноєвропейським явищем, яке мало і схожі, і відмінні риси в різних країнах. Різнилось воно і темпами формування, на що впливала відповідна історична традиція. Королівські двори Європи ставали своєрідною візитною карткою монарха, засобом демонстрації сили та могутності королівської влади. Законодавцем європейської моди був безумовно французький королівський двір.

Укріплення монархічної влади в Англії пов'язується з Генріхом VII Тюдором (1485-1509), саме при ньому були започатковані деякі зміни в системі формування королівського двору. В політиці Генріха VII чітко проглядаються прагнення перетворити королівський двір в соціально-політичний інститут Англії. Цей інститут був досить складним, він формувався, як на основі середньовічних традицій, так і нових структур, які включаються до нього. В період становлення абсолютної монархії велику роль в системі органі управління починає відігравати особистість монарха, особливо це стосувалось королівського двору. Індивідуальність монарха, його погляди, світогляд, звички, характер здебільшого визначають зміст його діяльності, в значній мірі спрямовують хід конкретних історичних подій. Генріх VII прийшов до влади за досить складних обставин, значну роль відіграв випадок. Побоювання його щодо втрати престолу не були марними. В період правління монарха багато разів виникала загроза захоплення трону. Ця атмосфера страху втратити престол впливала і на атмосферу яка існувала при дворі за часів першого Тюдора. Як розважався Генріх VII та королівський двір його часів, зазначає Ф. Бекон, невідомо, однак він не був аскетом [28. с.143- 148]. Історик Р. Локьер відмічає, що за його правління в Тауері було відкрито звіринець з левами, леопардами та рідкісними птахами. Він отримував задоволення від гри в карти і в кості, дуже любив клоунів і блазнів. Генріх VII цінував музику, за його наказом для королівської родини придбали орган та лютню. Під його керівництвом в Англії була збудована бібліотека, король заохочував розвиток книгодрукування в Англії [11, р.21-22].

В штат королівського двору входив хранитель королівської бібліотеці - "Library Keeper". Для королівських розваг існували при королівському дворі особливі посади музикантів, ті що розважали особисто королівську родину мали статус - "chamber musicians". Крім того, були в штаті королівського двору службовці, що відповідали за збереження та роботу музикальних інструментів - "instrument makers", "organ keeper".

Але в цілому Генріх VII відносився байдуже до розкішного життя, він оставив своєму сину величезну казну, яка зробила його одним з багатіших монархів Європи. Генріх VII помер від туберкульозу 21 квітня 1509 році, був похований у Вестмінстері. Його саркофаг та каплиця над ним є однією з найкрасивіших пам'яток мистецтва в Європі. Ф.Бекон не без іронії писав, що посмертний пам'ятник-усипальниця Генрі - ха VII став для нього багатшим житлом, ніж за життя були Річмонд та інші палаци [28, с.148]. Продовжив династію Генріх VIII (1509-1547) - одна із найяскравіших та суперечливих особистостей епохи раннього нового часу Англії. Він зійшов на престол після смерті батька, і та атмосфера, яку він привніс, давала підстави говорити про майбутні позитивні зміни в політиці Англії. Як другий син, Генріх VIM теоретично не мав права зайняти престол, але міг прийняти церковний сан. Хлопчик ріс та виховувався у дусі католицької віри і був досить релігійним, його вихованням багато займалась бабуся Маргарита Бофорт. Історик церкви Д.Г. Лінч відмічає велику набожність Генріха VIII, який слухав месу тричі на день, коли виїжджав на полювання, і п'ять разів, коли не виїжджав, її безперечне дотримання говорить про релігійність монарха [29, с.437]. Генріх Vm зійшов на престол в розквіті сил, молодою людиною, наділеною неабияким розумом, він мав гарну освіту, він грав на арфі розумівся на музиці: інтелектуал, поліглот, композитор, тенісист, заядлий охотник. Прихід до двора нового короля в особі Генріха VIII сучасники сприйняли з радістю та надією на зміни. Відомий поет, класик англійської придворної поезії, Джон Скелтон з захопленням писав у своїх віршах про його вступ на престол [30]. Історики відмічають той факт, що Томас Мор теж присвятив Генрі - ху VIII поему: "На день коронації Генріха VIII, найславетнішого короля Британії" [31, с.15].

Вже за Генріха VIII ситуація радикально змінюється, проглядається тенденція до створення яскравого зовнішнього іміджу двору: перебудовуються королівські резиденції, влаштовуються помпезні церемонії, з'являються особливі вимоги до одягу придворних, що ставило за мету підкреслити вагомість королівського двору та особи монарха.

Зразком для молодого монарха становляться найбільш яскраві європейські двори того часу - французький та