Іспанці, греки, корсиканці. Протягом перших років свого існування шведська колонія отримала демографічне підкріплення з емігрантів іспанського острова Мінорки та Греції, але ці поселенці, ймовірно, покинули колонію у 1784 р.[12, с.47]. Влітку 1783 р. 235 осіб обох статей корсиканців із Ліворно були поселені у шведській колонії, у будинках померлих у попередні два роки від сильної епідемії віспи шведів. Шведи не були проти такого підселення, а нетривале співіснування шведів із корсиканцями було мирним і неконфліктним. Несподіваним є той факт, що коли землемір Іванов 22 серпні 1783 г. прибув до шведської колонії, аби згідно ордеру виокремити із шведської дачі землі, відведені для корсиканців, то і шведи, і корсиканці не погодилися на розмежування, а виказали бажання спільно володіти нею в одному поселенні. В подальшому долі шведів і корсиканців розійшлися [13, с.159-160; 14, арк.7,11].

Слов'яни. Шведи вважали "росіянами" все слов'янське населення регіону, яке було численним їх сусідом. Одночасно зі шведським поселенням, на протилежному березі Дніпра, було засноване російське селище - Сомово [12, с.46], з населенням якого контактували шведи. Незначна частка слов'янського населення мешкала й у самій Старо-шведській колонії [15, арк.8]. Відносини шведів із слов'янами визначалися владною, торгівельною та побутово-господарською сферами. "Росіяни" уособлювали владу для шведів, оскільки всі колезькі асесори (Павловський, Чернявский), оглядачі (Горбенко, Хоменко, Девелдев, Пелешенков) та писарі (Кроковський, Рябов) були, переважно, слов'янами. Павло Кроковський довгий час був писарем і шульцем поселення [16, арк.5], виконуючи роль "передавача" інформації між колоністами та владними структурами, а канцелярист Антон Григор'єв підписувався за неосвічених шведів [17, арк.9об.]. У бериславських міщан шведи купували ліс для будування молитовного дому [17, арк.5], ремонту помешкань [18, арк.91-92об.] та наймали їх в якості будівельників та теслярів [19, с.99-1 о0; 18, арк.91-92об.]. Міщани [ймовірно українці - Ю.М.] із Берислава наймалися пастухами до шведів [18, арк.91- 92об.]. Договори аренди рибного промислу колоністи укладали переважно із українцями, міщанами із Берислава та Київської губернії [20, арк.13-13об.; 21, арк.11]. Це були вигідні угоди, оскільки шведи мали добрий прибуток із цього. Перших колоністів доброзичливо приймали на ярмарку та базарі Каховки [12, с.18], а населення Берислава залюбки купувало на місцевому базарі домашній кисломолочний сир у шведок, які були неперевершені в цьому [22, с.76-77]. Після пожежі 1835 р. саме "росіяни" надали солому для перекриття колоністських будинків у обмін на рибу [12, с.75]. Попри культурну та ментальну дистанцію, під час різдвяних святок слов'янське населення було бажаним гостем у Старо-шведській колонії, відвідуючи її мешканців із посипанням та піснями [12, с.48]. Відносини шведів із сербським населенням регіону визначалися також господарською сферою [18, арк.91-92об.].

В результаті декількох потоків переселення онімеченого польського населення протягом 1787-1789 [23, с.43-44; 24, с.93-94] та 1795-1796 рр. у Старо-шведській колонії [25, арк.140-141об.; 12, с.48] у 1804 р. із 32 родин 8 були, ймовірно, данцигськими поляками [12, с.286-287]. Шведи негативно відреагували на таке підселення, постійно сварячись із поляками-католиками через земельно-майнове питання [12, с.47]. Згодом польський елемент у колонії значно зменшився: у 1830 р. родина Андреаса Маскевича (Andreas [slwh) покинула поселення і залишилася лише родина Сергіса (Sergis). Аналіз міжетнічних відносин шведів із слов'янським населенням був би неповним без вивчення ролі православного Григор'ївського Бізюкова монастиря, що знаходився в 25 км північніше від колонії, у їх життєдіяльності. Шведський місіонер Вільгельм Сарве (Wilhelm Sarwe), відвідавши монастир під час своєї подорожі Росією, зазначав, що відносини між монастирем та Старо-шведською колонією були завжди доброзичливими [26, с.14]. В перші роки свого існування монастир наймав шведів в якості робітників та каменярів. Наприкінці XIX ст., коли перед шведами гостро постала проблема нестачі землі, вони отримали можливість орендувати родючі землі монастиря на вигідних умовах. У голодні часи та роки неврожаїв настоятель звільнював шведів- орендарів від сплати ренти за землю. Тож, у шведів із слов'янами були з одного боку доброзичливі відносини, а з іншого - шведи були ображені на "росіян", вважаючи, що останні посадили німців на землю, особисто відведену їм Короною [27, с.2-3].

IV. Німці. Міжетнічні відносини із німцями мали особливості: з однієї сторони, старошведи вчасно отримали підкріплення в умовах демографічної катастрофи, а з іншої - підселення німців на відведені Короною для шведів землі спровокувало німецько-шведське земельне протистояння навіки. При подоланні об'єктивних загроз (вовки, пожежі, набіги кочівників) шведи і німці об'єднувалися, що було значно ефективно, а в мирний тихий час, у питанні обрання обер-шульця округи чи релігійному питанні, були затятими конкурентами. Разом всі чотири поселення, Альт-Шведендорф, Мюльгаузендорф, Шлангендорф та Клостендорф, що сформували у 1806 р. Шведську округу, центр якої знаходився у першій колонії, були занадто великі для грабіжників [12, с.58-59]. Відносини шведів із німцями слід розглядати у трьох площинах: 1) земельне протистояння; 2) релігійне питання; 3) побутова та господарська взаємодопомога.

З 1803 р. імперська влада розпочала активний пошук земель для поселення колоністів [28, с.75; 29, арк.9об.-10об.,16-17; 19, с.212-213]. У подібній ситуації Контора Опіки не могла не звернути уваги на землі шведської колонії. У 1803 р. у Старо-шведскій колонії мешкало 34 родини. Тож, згідно умов