Після від'їзду Преподобного Європеуса із шведського поселення, на тривалий час мешканці залишилися без священика. Для вступу в шлюб двічі на рік приїжджав священик із німецької колонії Йозефсталь. Обряди хрещення та поховання здійснювалися старійшиною колонії, вчителем Мац Магнуссоном, які пізніше визнавалися йозефстальським священиком. У 1828 р. був утворений лютеранський прихід Альт-Шведендорф, що був частиною Йозефстальської конгрегації. З цього моменту Преподобний німець Лоренц Штейман (Laurentz Steinmann) систематично відвідував лютеранські колонії Шведської округи від 8 до 14 днів [26, с.17]. Шведи хотіли мали свого священика, який би вів проповіді та церковні книги шведською, а не німецькою мовою. Релігійний фактор лише підсилював бажання німців онімечити шведів. Питання власного священика не втратило актуальності для шведів і у середині XIX ст. [27, с.2-3; 33, с.536-537; 34, с.544-545, 35, с.549]. У 1860 р. був сформований лютеранський прихід із центром у Старо-шведській колонії із 1091 прихожан не лише шведської національності, але прохання шведів так і не було задоволено. Всі вікарії були німцями, які кожну третю неділю вели проповіді шведам німецькою мовою. Преподобний Штраус неодноразово намагався перемістити центр приходу на побудувати нову церкву між Мюльгаузендорфом та Шлангендорфом. Шведи були рішуче проти цього, вважаючи, що старий центр має бути у шведському поселенні. Пізніше, у 1867 р., в якості вікарія був присланий Юліус Александер Нордгрен (Julius Alexander Nordgren) із Естонії. Попри шведську мову проповідування, Нордгрен згодом втратив авторитет серед шведів, оскільки вимагав від них допомоги у будівництві нової церкви біля вікарію в обмін на проповіді їх рідною мовою. Шведи не погоджувалися аби їх дерев'яна церква, збудована у 1787 р., була знищена [26, с.18].

З часу утворення Шведської округи, її обер-шульцями були німці, що пояснювалося їх чисельним переважанням. У 1869 р. шведи-лютерани та німці-католики Клостендорфу попри свою релігійну спрямованість утворили з ініціативи шульця шведів Крістіана Утаса (Kristian Hindriksson Utas) коаліцію проти мюльгаузендорфського кандидата, який хотів провести реорганізацію землі округи, привівши до влади кандидата із Клостендорфа. Попри докори лютеранських німців у відхилі та зраді, Вільгельм Ейсвірт (Wilhelm Eiswirth) був неперевершеним на своїй посаді [26, с.18].

У побутових шведсько-німецьких відносинах спостерігався взаємовплив та допомога. Культурна дистанція між шведами та німцями була незначною: вони були однієї віри, окрім клостендорфських німців, мали спільне германське коріння, елементи матеріальної культури [22, с.16-17]. Тим не менше, змішані шведсько-німецькі шлюби були більше виключенням, ніж нормою [36, с.112]. Піонери регіону, естонські шведи, допомагали будувати німецькі колонії: поселення Клостендорф було збудоване ними [22, с.62-63]. З часом шведи майже не відрізнялися за зовнішнім виглядом та стилем одягу від німецького етнічного елементу. Після пожежі в поселенні в березні 1835 р., коли майже всі прядки та ткацькі станки шведських жінок, привезені із Дагьо [26, с.13], згоріли, німці перестали насміхатися над грубими костюмами- самотканками шведів, оскільки ті змушені були змінити моду одягання і запозичити її у німців. Лихо сприяло згуртуванню та допомозі німців у відбудові поселення [22, с.75]. Мешканці Старо-шведської колонії користувалися послугами досвідченого мюльгаузендорфського військового фельдшера Йогана Глауберга (Johann Glaubberg),а старий ветеринар німець Фрітц піклувався шведським скотом. У господарський сфері спостерігався нетиповий симбіоз для шведсько-німецьких контактів. Одразу після прибуття та оселення німців, шведи навчили їх рибальству та передали деякі сільськогосподарські навички, почерпнуті від козаків. Німці, у свою чергу, навчили шведів вирощувати картоплю та кукурудзу, в чому вони були майстрами. Прибуття німців сприяло революційним змінам: відходу від недосконалих фермерських методів господарювання. Шведи згодом перестали використовувати український плуг - соху, замінивши його німецьким бункером із залізними лезами [22, c.60-61]. Сільськогосподарська діяльність меноніта Йогана Корніса у регіоні мала безпосередній вплив на старошведських колоністів, що були залучені до навчання прогресивним навичкам господарювання [37, c.147-152; 36, с.66-67]. Першими