УДК 94(430+47)"1941/1944"

О. О. Салата

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА НІМЕЧЧИНИ ТА СРСР ЗА ВПЛИВ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ У 1941-1944 РР.

Автор розглядає інформаційну боротьбу між німецьким та радянським керівництвом під час Другої світової війни. Обґрунтовується висновок, що на початковому етапі війни значна частина населення не могла чітко визначитись, кого підтримувати і проти кого боротися, але врешті-решт, відсутність логіки та послідовності в діях окупаційної влади привелЬ до того, що переважна більшість населення України прийняла цю війну як Вітчизняну.

Ключові слова: Друга світова війна, окупація, інформаційна війна, пропаганда

Протягом багатьох віків мистецтво впливу на психічний стан війсковослужбовців та населення противника було надзвичайно важливим і досягло високого рівня.

Під час Першої світової війни механізми та засоби інформаційного протистояння активно використовувалися як США, так і Великобританією.

В результаті надзвичайний план ведення інформаційної війни проти Росії "не військовими засобами" було реалізовано. Він завершився Брестським мирним договором 1918 р. і виходом Росії з війни з Німеччиною.

У той же час, сама Німеччина стала жертвою інформаційно-психологічних операцій противника, який уміло зруйнував міць її тилу. Внаслідок такого інформаційного тиску в Німеччині, як і в Росії, вибухнула революція і вони програли Першу світову війну.

Після закінчення війни багато, хто з європейських, та власне і німецьких політиків зазначали, що Німеччина потерпіла поразку не на полі бою, що "її армія ніколи не була розбита", а поразка стала очевидною тому, що рухнув тил, оскільки значна частина радикально налаштованих політиків і населення стали жертвами іноземної пропаганди. У міжвоєнний період в університетах Європи почалося вивчення ролі інформації у війні, було проведено велику кількість досліджень. Не залишилися осторонь і німецькі вченні. Вони узагальнили накопичені теоретичні знання та досвід в галузі інформаційного протистояння під час війни, об'єднали в єдину теорію, яку їх колега німецький вчений Дж.Ф.Ч. Фуллєр у 1921 р. назвав теорією психологічної війни [1].

Військові вчені одноголосно визнали, що інформаційна війна є складовою частиною військового мистецтва. Один з англійських вчених П.Г. Уорбертон писав: "Сьогодні основним завданням у війні є не знищення збройних сил противника, як це було раніше, а підрив морального стану населення ворожої країни вцілому і до рівня, щоб воно змусило свій уряд піти на мир. Збройні зіткнення армій - це лише один із засобів до досягнення цієї мети" [2].

Велику увагу вивченню проблеми інформаційної війни та інформаційного протистояння між Німеччиною та СРСР приділяли європейські та російські вчені вчені Ласвель Г. [3], Расторгуєв С.П. [4], Панарін І.М. [5] та інші. Вивчаючи феномен впливу інформації на морально-психологічний стан людини чи населення певної країни, вони дійшли висновку, що цей аспект відіграє чи не найголовнішу роль у протистоянні сторін, зокрема під час воєн.

Метою даного дослідження є аналіз процесу підготовки обох сторін, як Німеччини, так і Радянського Союзу до інформаційної війни.

Друга світова війна піддала пекревірці право на життя теоретичних положень про ефективність вміло організованого інформаційно-психологічного впливу на війська та населення противника.

Основними формами інформаційно-психологічного впливу в ході війни були друкована і радіопропа- ганда. В менших маштабах була представлена усна пропаганда і наочна агітація.

У Радянському Союзі органами, які відповідали за дію інформаційно-психологічного впливу на війська та населення противника було Бюро воєнно-политичної пропаганди, а в Німеччині - Міністерство народної освіти та пропаганди.

Напередодні Другої світової війни керівники фашистської Німеччини зробили відповідні висновки з досвіду Першої світової війни і з великою увагою поставились до проблем ведення військової пропаганди. Про це яскраво свідчить оформлення зали з'їзду націонал-соціалістів у Нюрнберзі у 1936 р., який був прикрашений лозунгом: "Пропаганда допомогла нам прийти до влади. Пропаганда допоможе нам утримати владу. Пропаганда допоможе нам завоювати весь світ" [6, с.50].

Одразу ж після приходу до влади у Німеччині Націонал-соціалістичної партії гітлерівське керівництво утворило Міністерство народної освіти та пропаганди на чолі з Йозефом Геббельсом. У самому Вермахті при штабі Верховного головнокомандування у квітні 1939 р. було сформовано відділ пропраганди. Йому підпорядкували спеціальні військові підрозділи - роти припаганди. Відповідно до інструкції №51/39, вони призначалися для вирішення наступних завдань: ведення пропаганди серед німецького населення та військовослужбовців, ведення пропаганди у прифронтовій зоні ("фронтова пропаганда") і ведення пропаганди серед військ противника ("пропаганда на ворога"). Крім того завдання з підготовки і разповсюдження листівок, а також звільнення військовополонених виконували группи, які відповідали за моральний розлад противника зі складу команд та армійських групп "Абвера".

Військовослужбовці рот пропаганди діяли індивідуально або в складі компактних груп на великій від- даленності від інших своїх беспосередніх службовців. Роти пропаганди вели активну психологічну обробку військ противника і населення окупованих територій [7, с.129-130].

"До 22 червня, загалом вже існувало 19 рот пропаганди (12 - в сухопутних військах, 4 - в ВПС, 3 роти у флоті і 6 взводів військових кореспондентів у військах СС). Крім цього, кожна з трьох груп армій ("Північ", "Центр", "Південь") мала по батальйону пропаганди, які займалися виданням газет, веденням радіопропа- ганди, показом кінофільмів..." [8, с.7-8].

Першого великого успіху німецька пропаганда досягла в 1940 р., в період окупації Франції. За декілька місяців до вторгнення у Францію німці почали активно використовувати, так звані "чорні" передавачі, які видавали себе за французькі радіостанції.