Савченко А.И. Пресса российской политической эмиграции в конце Х!Х - начале ХХ вв.: Автореф. дис. докт. истор. наук. - М., 1998.

Кельнер В. Александр Браудо и борьба с антисемитизмом в России в конце Х!Х - начале ХХ вв. // Вестник еврейского университета в Москве. - 1993. - № 3.

Пролетарий. - 1905. - 20 июня.

УДК 94:392.3(477)"17"

І. М. Петренко

РОЛЬ ДУХОВНИХ ПРАВЛІНЬ У ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ВІДНОСИНАХ УКРАЇНЦІВ ІІ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.

У статті, на прикладі Пирятинського духовного правління, досліджуються шлюбно-сімейні відносини українців ІІ половини XVIII ст. Показано роль і функції цієї інстанції церковного суду у вирішенні шлюбно- сімейних конфліктів. Доведено, що духовні правління були однією із ланок контролю Держави і Російської Православної Церкви за дотриманням шлюбно-сімейних норм українського населення Російської імперії. Ключові слова: духовні правління, Російська Православна Церква, церковний суд, шлюбно-сімейні відносини.

Зміни, які відбуваються сьогодні в Україні у політичній, економічній, правовій сферах, впливають і на демографічну ситуацію в країні, зокрема на шлюбно-сімейні відносини. Тому проблеми сім'ї розглядаються як один із пріоритетних напрямків державної політики, оскільки вона посідає чільне місце серед ключових суспільних цінностей. Вплив сім'ї на суспільство полягає у здійсненні нею таких функцій, як народження та виховання дітей, соціалізація поколінь, вироблення ціннісних орієнтирів. В зв'язку з цим у сучасній науці зростає інтерес до вивчення історії шлюбно-сімейних відносин. Для України це питання особливо актуальне, оскільки кризові явища перехідної економіки значно погіршили становище сім'ї у суспільстві.

Роль і функції духовних правлінь у розвитку шлюбно-сімейних відносин у ІІ половині XVIII ст. належить до маловивчених проблем. Серед дореволюційних учених - дослідників шлюбно-сімейних відносин українців слід назвати істориків О. Левицького [1], М. Владимирського-Буданова [2], В. Демидова [3],

Лебедєва [4] та ін. У своїх розвідках вони вказували на самобутність родинних відносин українців, показували негативні впливи норм російського права на еволюцію традиційних уявлень про сім'ю. Серед сучасних дослідників історії шлюбно-сімейних варто назвати праці російських істориків М. Цатурової [5], Б. Миронова [6], В. Лещенко [7] та ін. Родинні відносини в Україні вивчали сучасні вітчизняні вчені

Маслійчук [8], М. Сулима [9] та ін. Названі дослідники присвятили свої праці різним аспектам означеної проблеми, зокрема, негативному впливу загальноросійського сімейного законодавства на родинні відносини українців, що призвело до занепаду і деморалізації подружнього життя, девіантну поведінку жінок наприкінці XVIII ст. та ін.

Метою даної статті є проаналізувати, на прикладі Пирятинського духовного правління, роль і функції цієї інстанції церковного суду у вирішенні шлюбно-сімейних конфліктів, що виникали в родинному житті українців у ІІ половині XVIII ст. Крім того, завданням статті є визначити ступінь впливу Православної Церкви і Держави на регулювання і регламентацію родинних відносин українського населення Російської імперії.

Питаннями віри, шлюбу і сім'ї з часу хрещення Київської Русі займався церковний суд. Це прямо передбачалося Церковними Уставами князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Розподіл функцій між Державою і Церквою в регулюванні шлюбно-сімейної сфери суспільства, за словами фахівця церковного права О. Павлова, виявлявся в тому, що в тих випадках, коли Церква, беручи на себе ініціативу видання норм шлюбного права, діяла в тому переконанні, що видана нею норма отримувала санкцію з боку державної влади, як звичайно, і бувало [10, с.604]. Держава, усвідомлюючи потребу зміцнити шлюб на релігійно-моральних засадах, давала широкій простір впливу Церкви на всі його аспекти.

У зв'язку з цим із часу хрещення Київської Русі сфера регулювання шлюбно-сімейного життя мирян було віднесено до функцій Церкви. Київська Русь перейняла християнство від Візантії, тому в життя були впроваджені візантійські норми шлюбно-сімейного права. Головним збірником законів стала Кормча книга.

Петро І не бажав допустити існування Церкви як соціального інституту, що користувався б певною самостійністю. Він підкорив духовенство жорсткому державному контролю. Церква перетворилася на один із ланцюгів урядового державного механізму. Відтак було обмежено й повноваження духовних судів Російської імперії, а натомість розширено функції світських. До духовного суду притягали світське населення і духовенство. Мирян за вчинки і злочини, що не підлягали карному переслідуванню; їх покарання обмежувалося церковним покаянням - у разі здійснення ними вчинків і злочинів проти віри, моральності і приписів Церкви, а клір - за те ж саме, а також за зловживання посадовими обов'язками.

Петро І височайшими резолюціями на докладні пункти Синоду від 12 квітня 1722 року визначив, які справи слід залишити в компетенції духовного суду, а які мали перейти під юрисдикцію світського. До ведення церковного суду під зверхністю Синоду були віднесені: „1) Причины прелюбодейства, и челобитье о том брачных друг для друга; 2) Разсуждение о побегах их и о самовольных друг от друга отлучках; 3) О посягнувших женах во отсутствие мужей за других и о возвращении их прежним мужем; 4) Такоже и о мужах в подобных тому винах являющихся" [11]. До юрисдикції церковного суду також належали справи: „1)

принужденных браках, которые бывают в детях за страх родителей, а в рабах по принуждению господей их, без произволения сочетанных; 2) О насильственном пострижении" [11].

До юрисдикції світського суду були віднесені справи: „1) о блудном насилии; 2) о насильственном господей с рабынями своими блудодействе; 3) о кровосмешении; 4) о