УДК 94:329.12(437)"1989"

Е. Ворачек

ВІДРОДЖЕННЯ ЛІВИХ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІСЛЯ ЛИСТОПАДА 1989 Р.

Переклад з німецької К. В. Мальшиної і К. С. Лях

Розглядається відновлення лівих політичних сил (Оброди, Демократичного форуму комуністів тощо) у

Чехословаччині у 1989 р. Аналізуються протиріччя цього процесу та вплив на нього тоталітарної спадщини.

Ключові слова: ліві партії, влада, опозиція, Оброда, Демократичний форум комуністів.

Метою даного дослідження є опис меж та можливостей лівих партій напередодні та після листопада 1989 року. При цьому розглядаються некомуністичні групи та такі, що знаходилися в орбіті компартії. При проведенні такого дослідження необхідно враховувати, що ліві не грали якоїсь видатної ролі в суспільній свідомості в період зміни системи в 1989 р., оскільки вони не були інтегровані в опозицію як таку. Після перших вільних виборів ліві знову опинилися в опозиції, на цей раз в опозиції до обраного уряду. При цьому вона була досить гетерогенною, передусім, через продовження старого «традиційного» протистояння між комуністами та соціал-демократами. Проте ще важливішим було те, що сьогодні, через 16 років після зміни режиму, соціальна база лівих в Чеській Республіці складає приблизно половину населення1.

За опитуваннями громадської думки, соціал-демократична партія досягала високих показників, та вже в 1996 р. впритул підходила до демократичної громадянської партії (ODS), яка на той час знаходилася на чолі урядової коаліції.

Чеська соціал-демократична партія (СББО) вперше перемогла на парламентських виборах в Чеській Республіці. Щонайменше, такий поворот громадської думки вказує на те, що ліві, всупереч першому враженню, мали міцне коріння в чеському суспільстві.

1. «Нормалізоване» та «друге» суспільство

З початку 70-х років у всьому чеському суспільстві, незважаючи на певні розбіжності між богемськими землями та Словаччиною, панувала понура атмосфера. Як пише швейцарський історик та соціолог Юхлер (иисИіег), «Населення після піднесення празької весни було пасивним та позбавленим ілюзій, та в своїй більшості знову стало прагматично ставитися до нових обставин... Панувала апатія, навіть політичний цинізм, домінувало переслідування власних цілей, яке супроводжувалося подвійною мораллю по відношенню до дрібних обманів» [1, в.319]. На відміну від Польщі та Угорщини, в Чехословаччині панував один із найзаскорузліших режимів комунізму, який не залишав місця навіть для легких проявів суспільного плюралізму. Окрім перших проявів опозиції, які проявилися в Хартії 77, до середини 80-х років переважала певна нерухомість та безвихідь.

Боротьба за демократію в Польщі (з 1980 р.), головну роль в якій грали польські робітники, нова хвиля економічних реформ в Угорщині (в 1980-х роках) та, нарешті, перебудова в Радянському Союзі (з 1985 р.) з її непередбаченими наслідками, - всі ці процеси в сусідніх державах підготували грунт для зміни системи в Східній Європі взагалі та створили основу для змін в чехословацькому суспільстві вісімдесятих років зокрема. Навіть «нормалізована» Чехословаччина, тобто суспільство, яке змушене було пережити шок провалу та придушення політичної реформи 1968 р., тепер відродилася.

Польський шлях становив модель соціалістичної демократії без «керівної ролі» комуністичної партії. Угорська модель була спробою узгодити державну та планову економіку з динамічним ростом приватного сектора та розширенням ринкових умов.

Обидва ці шляхи не могли бути реалізованими в Чехословаччині. Тільки в другій половині 80-х років тут виникають скромні початки толерованої, частково навіть офіційно визнаної приватної економічної діяльності на сімейному рівні. Про політичну відкритість не могло бути й мови. Нечисленні дисиденти зазнавали жорстоких переслідувань, і будь-яка, навіть найскромніша спроба перейти до політичних реформ, як це було в Радянському Союзі, спочатку різко відкидалася. Не існувало жодних визнаних на офіційному рівні економічних, політичних чи культурних інститутів, які б дозволили опозиції розвинути більш-менш значну діяльність проти тоталітарної застиглої системи [див.: 2, р.238].

Незважаючи на такий стан речей, в чехословацькому суспільстві тих років також утворилося щось на кшталт «другого суспільства». Держава частково дозволяла приватну економічну діяльність. Існувала так звана «сіра економіка». Багато робітників торгівельної сфери в державних чи комунальних підприємствах прагнули збагачення. Тіньова економіка виникла, передусім, в сфері послуг - організовувався обмін обмеженого набору товарів та послуг.

Схоже, сіра економіка була відома і в суспільстві НДР [див.: 3, в.103]. Проте важливим при цьому є те, і я з цим не можу не погодитися, що у випадку цієї другої економіки і другого суспільства мова йде не про діяльність (нечисленних) опозиційних груп, а про діяльність та відносини, які виникали безпосередньо всередині офіційних інститутів, всередині формального сектора [3, в.104]1.

Обсяг та якість цього неофіційного суспільства, а також відсутність в ньому макроінститутів переконливо описані соціологом Іво Можни [4]. Соціолог Павло Махонін також вказує на такий стан речей: «Нестача макроінститутів відчувалася на рівні мікроінститутів, де функціонувало друге суспільство, та заміщалася розвитком міжособистісних контактів, що вело до утворення широкої мережі соціальних зв'язків» [2, р.238].

«Друге суспільство» сприяло розвиткові абсолютно специфічних компетенцій. Воно «вимагало від своїх членів не грошей чи повноважень, а здатності налагоджувати стосунки - воно примушувало до постійної роботи з людьми задля розвиту приватних контактів та відносин Ьо-иМев» [3, в.106; 5, в.73-82]. Деякі дослідники навіть говорять про «панування соціального капіталу», принаймні, в суспільствах Чехословаччини, НДР та Угорщини [3, в.106; 4, в.31; 6, в.277].

І хоча таке «друге суспільство», із зрозумілих причин, ніколи не було офіційно