Чому так швидко розвалилося «нормалізоване суспільство»?

Хоча таке формулювання, що містить натяк на поступовий розклад та переродження традиційних структур сталінської моделі соціалізму в Чехословаччині, здавалося б, дає відповідь на питання про причини краху осені 1989 року, виникає проблема: як можна пояснити, що система розвалилася, як картковий будинок. Чому ця подія сталася так неочікувано швидко?

Основна причина полягає в тому, що система була очевидно менш дієздатною, порівняно із західними індустріальними державами. Різні суспільні групи, як ті, що знаходилися в безпосередній близькості до влади (були частиною партійного апарату), так і ті, що трималися осторонь режиму, якщо й не робили безпосередніх висновків, то, принаймні, передбачали за великою кількістю окремих фактів цю поразку в змаганні систем. Передусім, велика частина інтелігенції відчувала, що її суспільство програє в змаганні з розвиненими індустріальними країнами, причому, не тільки у військовій сфері, а й в економічній, і, як наслідок, в сфері культурного розвитку та в площині політичних свобод. Це був, так би мовити, процес розпізнання на підставі власного досвіду: так, життєвий рівень в Чехословаччині в другій половині 80-х років суттєво знижувався, хоча він і залишався найвищим серед держав всієї соціалістичної співдружності, значно погіршився стан екології, навіть скоротилася середня тривалість життя. Ці зміни були такими тривожними, що навіть самі представники системи («номенклатура») відмовлялися цю систему підтримувати. Симпатія і підтримка населенням невеликих дисидентських груп восени 1989 р. корінилася в надії на покращення власного життя як результаті докорінної зміни системи та нових орієнтаціях і досвіді, що визріли в «другому суспільстві» протягом минулого десятиріччя.

Агентські ігри? Теорії змови?

Описані вище загальні умови пояснюють залаштункові зміни системи, але не діючих осіб. В чехословацькому суспільстві також ставилося питання про існування змови в тій чи іншій формі. Очевидно, подальше зниження дієздатності старої системи спонукало навіть представників старого партійного керівництва шукати вихід. Більш схильні до проведення реформ кола, до яких належали, зокрема, і особи з таємних служб, що мали зв'язки з КГБ, почали таємну підготовку до зміни влади. Вірогідно, в такому середовищі був розроблений план під кодовою назвою «клин» («Keil»), згідно з яким були навіть передбачені масові заворушення задля відсторонення старого вождя.

Проте, якого б розмаху не досягали такі дії, вони не були вирішальними. Розпад режиму, який розсипався як картковий будинок, відбувся через зіткнення різних, «конкуруючих та не завжди усвідомлюваних далекосяжних інтересів індивідів та цілих соціальних груп. Мова йшла про результат, про який люди й самі не знали та якого ніхто не очікував» [4, s.66-67]. Як пізніше пояснював Алоїз Лоренц (Alojz Lorenc, міністр внутрішніх справ ЧРСР кінця 80-х років), більшість громадських ініціатив знаходилася під контролем агентів державної безпеки. Партійні органи та президія ЦК КПЧ також повинні були постійно контролювати такі ініціативи [7, s.85].

Розвиток громадської думки

Спонтанне порівняння дієздатності двох світових систем, яке стало можливим, оскільки все більше людей подорожували до західних країн та могли принаймні в прикордонних областях приймати західні телевізійні канали, призводили до змін в громадській думці.

Згідно з опитуваннями, що проводилися в 1988 р., 70% опитаних вважали, що чехословацьке народне господарство переживає великі труднощі, 18% бачили невеликі проблеми, і тільки 1% опитуваних оцінювали економіку як таку, що функціонувала бездоганно. Опитувані в 1989 р. громадяни вважали, що стан охорони здоров'я погіршився в порівнянні з 1985 р. Станом же довкілля в 1989 р. були незадоволені вдвічі більше громадян, ніж в 1985 р. Більшість населення очікувала від майбутнього лише погіршення становища. Ці факти унаочнюють те, що «режим нормалізації» перестав виконувати головну умову мовчазного «суспільного договору», а саме, гарантувати постійне зростання життєвого рівня більшості населення в обмін на його політичну лояльність. То ж і населення втратило інтерес в режимові.

Така ж сама тенденція простежується у результатах опитування про керівну роль комуністичної партії: майже 50% опитуваних оцінювали цей режим як недемократичний. Порівнюючи з опитуваннями попередніх років, бачимо, що це незадоволення наростало в міру реалізації партією своєї керівної ролі. В 1986 р., коли це питання було поставлене вперше, 67% вважали керівну роль партії важливою, а 23% - неважливою, а вже в червні 1989 р. кількість тих, хто відповів на це питання ствердно, знизилося до 41%, а тих, хто відповів негативно, - зросло до 37% . Це ж саме питання, поставлене протягом «повороту» в листопаді та грудні 1989 р., показало такі результати: 14% визнавали керівну роль партії, а 82% відхиляли її.

Інакше було зі ставленням населення до соціалізму як програми. В листопаді та грудні 1989 р. в опитуваннях населення ставилося питання і про напрям подальшого розвитку Чехословаччини. Відповіді тут були диференційованими: стосовно соціального захисту та свободи розпоряджатися вільним часом опитувані віддавали перевагу соціалізму, а стосовно гарантованих політичних прав населення схилялося до капіталістичної системи. Результати опитування жодним чином не показують, що саме опитувані на той час розуміли під термінами «соціалізм» та