4. Криза режиму нормалізації та комуністичної партії. Політичні течії в правлінні комуністичної партії та можливості лівих

Наростаючі проблеми з досягненням прокламованих цілей, процеси змін в сусідніх країнах та загальна зміна центру ваги на міжнародній арені на користь Заходу підважили і без того ефемерну стабільність чехословацького «режиму нормалізації». На цьому фоні розгорілася боротьба у верхівці КП, всередині колись єдиного табору нормалізаторів за переділ владних позицій. З початку 80-х років передусім у центральних владних структурах виокремилися три головних течії. Хоча зовні довгий час все виглядало (передусім, через брак інформації про процеси у владному таборі), як нібито в керівництві не існувало жодних розходжень.

Першу течію можна назвати прагматиками. їх очолював прем'єр-міністр федерального уряду Любомир Штроугал (Lubomfr Strougal, на цьому посту перебував до 1988 р.). До цієї течії належали найбільш кваліфіковані спеціалісти та технократи з міністерств, державного апарату та економічних відомств, великих підприємств, вищих навчальних закладів та наукових інституцій. Метою прагматиків була широка економічна реформа, яка допомогла б зупинити економічне падіння, пом'якшити гострі соціальні проблеми та запустити виробництво, що повинно було б призвести до підвищення життєвого рівня та стабілізувати владу [16, s.53]. Через «підвищену ідеологічну чуттєвість» політичного істеблішменту діяти вони були повинні дуже обережно. Ця течія не могла повною мірою реалізувати свої вагомі інтелектуальні можливості. Вона мала найменший вплив у порівнянні із іншими течіями.

Другою течією були нормалізаційні демократи, репрезентовані президентом ЧССР (до 1987 р. він був генеральним секретарем ЦК КПЧ) доктором Густавом Гусаком (Gustav Husak). Цю течію складали, передусім, функціонери з партійного апарату усіх рівнів влади, що вступили на свої позиції після початку «нормалізації», тобто після придушення руху за реформи 1 96s р. їхньою найвищою цінністю було збереження status quo та захист від різноманітних загроз. їхнім маніфестом було рішення ЦК від 197G р. «Висновки з кризового розвитку». Коли виникала загроза їхній позиції з боку якоїсь течії, вони прихилялися до протилежної, щоб зберегти позиції домінування. їхня сила полягала в тому, що вони володіли організаційною структурою партії та складали більшість в партійних органах, що відповідали за прийняття рішень [16, s.53 і далі].

Третю течію можна ідентифікувати як консерваторів, очолюваних Василем Білаком (Vasil Bilak). їхнє ядро складали комуністичні догматики з партійних функціонерів старшого віку. Це покоління було вже активним у 6G роках, в період піку сталінізму, та воліли слугувати партії до кінця своїх днів. Незважаючи на свій вік, в 19S9 р. вони користувалися неабияким впливом. І всю свою владу вони використовували для того, щоб засудити будь-яке відхилення від канонізованого радянського, точніше, сталінського концепту влади. Вони погрожували «ревізіонізмом», порушенням «Ленінських заповітів», «загрозою для соціалізму» та навіть «контрреволюцією». Вони мали великий вплив на засоби масової інформації, культурні, освітні та виховні заклади.

Таким був загальний поділ номенклатури на три течії. Всередині них в Чехословаччині, як у державних, так і в партійних органах, визрівала зміна поколінь. Наступники діячів нормалізації часто прагнули зайняти привабливі позиції в різноманітних сферах управління. Це молоде покоління була набагато прагматичнішим за своїх батьків. Вони так само були членами партії, проте дивилися на це членство як на засіб для досягнення кар'єрного росту. Під час «нормалізації» вони часто піднімалися по кар'єрній драбині зі стартової сходинки Союзу соціалістичної молоді.

Члени цієї номенклатурної течії, яку можна назвати «течією членства», отримали кращу освіту та - що надзвичайно важливо - іноді могли познайомитися із західним світом. В їхні плани не входило задовольнятися другими ролями. Представниками цієї групи були, наприклад, новий перший секретар міського комітету КПЧ в Празі Мирослав Штепан (Miroslav Stлpвn), голова ЦК Союзу соціалістичної молоді Мирослав Дочкал (Miroslav Dockal), а також Василь Могоріта (Vasil Mohorita), що з листопада 19S9 по 1991 р. був однією з головних персон в КПЧ.

Суспільні науки та влада

Коли наприкінці 6G років в суспільствах соціалістичних країн назріла необхідність реформ, комуністичні лідери намагалися знайти нові орієнтири та шукали вихід з цього становища. Оскільки на той час панувала віра у всесильність науки, велика роль надавалася організації спеціальних дослідницьких установ. За таких обставин виникли «відносно», - наскільки це було можливо, - вигідні умови для появи здібних науковців та утворення дієздатних дослідницьких колективів. Хоча існування цих інституцій завжди знаходилося в залежності від владних рішень. Про незалежні наукові установи не могло бути й мови. Такі інститути і групи існували у всіх країнах. Ці науково-політичні установи в певний момент могли б відіграти надзвичайно велику роль на початковому етапі трансформації авторитарної держави в демократію. Так, в СРСР такою установою був Інститут світової економіки та міжнародної політики в Москві, що існував вже в 3G-rп та 4G роки, директором якого довгі роки аж до свого ув'язнення по звинуваченню в «космополітизмі» був знаменитий Йено Варга (Jenц Varga) [див.: 17]. В Польщі ж, наприклад, утворилася велика група економістів-реформаторів на чолі з Влодзімєжем Брусом (Wtodzimierz Brus) та Казімєжем