всі важливі сфери суспільства. Ця програма була адресована офіційним установам, передусім КП та широкому загалу. Вказувалося на гуманістичні традиції соціалізму та його корені у власній країні. Пояснювалися можливості оновлення соціалізму в СРСР та інших соціалістичних країнах. Упорядники вважали цю програму «однією з можливих альтернатив змісту, форм та шляхів соціалістичного розвитку в нашій країні. В окремих пунктах вона (програма) відповідає, в інших - відрізняється від позиції Оброди. Одночасно ж вона містить нариси інших незалежних громадських ініціатив, досліджує, наскільки вони (ініціативи) є корисними для завдань, що їх ми ставимо перед собою».
Конкретне уявлення про соціалізм, який необхідно було досягнути, викладалося в поясненні Оброди від 15 лютого 1989 р. та вводилося наступними словами: «... Ми є громадянами, які є переконаними в гуманних та соціальних цінностях соціалістичного устрою суспільства ... Ми вважаємо, що цей устрій характеризується, передусім, демократичним самоуправлінням вільного народу, ефективною плюралістичною економікою, вільною від експлуатації та іншого несправедливого відчуження працею, рівністю громадян та справедливістю, цілим комплексом соціалістичних запорук та гарантій правової держави, розвитком освіти та культури, відповідності людської діяльності та природи як фундаменті життя, а також розвитком духовних цінностей, національних та міжнародних традицій» [29, s.1; 3G, s.48]. Оброда прагнула зробити свій внесок в «грунтовний національний консенсус усіх суспільних класів та груп, а також ідейних течій, заради створення такої політичної атмосфери, що сприяла б перебудові». Клуб задекларував завдання звертатися до двох груп діячів: з одного боку, він прагнув підтримувати та координувати прагнення інших незалежних груп, з іншого - він мав встановлювати контакти з керівництвом КПЧ та сподівався на початок реформ комуністами. Оброда, як вказувалося в документі від 15.G2.19S9, «залишає за собою право на незалежну позицію, а також право складати власні, незалежні проекти, що відповідало б принципу плюралізму думок та утворення громадської думки» [29, s.3]. Втім, перша офіційна прокламація Оброди майже не викликала резонансу в країні, на відміну від «Хартії 77», що була сильно розкритикована в офіційних мас-медіа: щодо Оброди до громадськості не дійшло майже ніякої інформації.
Один з представників Оброди, Войтех Менкл (Vojtлch Mencl), зустрівся 21 лютого 1989 р. з Яном Боухалом (Jan Bouchal), керівником відділу ЦК кПч по зв'язку з громадськими організаціями. Вони обговорили програму Оброди та можливість співпраці [3G, s.64-69]. Тим не менш, партійний апарат все з більшим незадоволенням спостерігав за цією активністю, функціонери боялися втратити свій вплив на цю, хоча і нечисленну, частину населення. 4 травня 1989 р. відбулася друга зустріч В. Менкла та Я. Бухала. 17 червня клуб Оброда спробував організувати конференцію своїх філій з чеських земель у Празі. Проте за два дні до запланованої конференції Міністерство внутрішніх справ оголосило про заборону її проведення [31, s.611]. Втім, її делегатам вдалося зустрітися в іншому місці, підготовленому раніше (на квартирі Яна Урбана - Jan Urban) та підписати петицію «Кілька рядків», що була опублікована навесні 1989 р. «Хартією 77». В петиції ставилася умова звільнення політичних в'язнів, а також створення умов для вільної діяльності незалежних ініціатив, публічної дискусії з усіх питань історії, політики та важливих інвестицій [32, s.394]. На цьому засіданні обговорювався проект 84 програмних тез клубу Оброда, власне, найважливішого програмного документу Оброди [3G, s.1G5-115]. Підготовка програмних тез велася з грудня 1988 р., коли була укладена її перша редакція на 42 сторінки, її автором, вірогідно, був Честмір Цізарж (Cestmir Cfsar) [див.: 31, s.6G9]. Подальшою розробкою тез займалася редакційна комісія - Мілош Гаєк (Milos Hajek), Мілош Барта (Milos Barta), Ігор Кратохвіл (Igor Kratochvfl), Честмір Цізарж (Cestmir Cfsar), Войтех Менкл (Vojtлch Mencl), Вацлав Курал (Vaclav Kural), Венек Шилхан (Vлnek Silhan), Йозеф Домански (Josef Domansky), Вацлав Врабец (Vaclav Vrabec). Тези розмножувалися до 12 червня та були опубліковані як №4 часопису Оброди «Діалог». Загальна дискусія розпочалася 17 червня 1989 р.
Втім, будь-які спроби зав'язати контакти між Обродою та кПч, зрештою, були зірвані з боку КПЧ. Це рішення було прийняте на засіданні ідеологічної комісії ЦК КПЧ вранці 17 листопада 1989 р. Генсек КПЧ Мілош Якеш (Milos Jakes) при розмові з Михайлом Горбачовим висловив думку, що Оброда не буде визнана. Горбачов нічого не сказав з цього приводу [ЗЗ].
Врешті, ключова роль Оброди полягала не в опозиційній діяльності проти комуністичного режиму. В час листопадового повороту вона стала частиною громадського форуму. Ще менше Оброда могла впливати на події після листопада 1989 р. Ідеї Оброди просто не знайшли в чехословацькому суспільстві необхідного резонансу [4, s.68]. Заслуга Оброди полягає в тому, що вона просто існувала. Оброда доповнила існуючий опозиційний спектр, а саме там, де це було дуже незручно для режиму. її постійні нагадування про необхідність ревізії подій 1968 р., безперервні апеляції і до представників КП Радянського Союзу, і до цілого ряду членів КПЧ поцілили прямо в найслабкіші місця чехословацького режиму. Втрата
Обродою чільних позицій в чехословацькій політиці в листопадові дні означала втрату можливості для формулювання ідеології соціального консенсусу. Еволюціоністський сценарій трансформації суспільства з самого початку вимагав вироблення ідеології соціального консенсусу, а її могла дати не група дисидентів навколо Вацлава Гавела, а тільки колишні комуністи-реформатори.
Позиції діячів Празької весни 1968