Певний виняток становив дискусійний клуб критичних осіб лівої орієнтації, що був заснований влітку 1989 р. під назвою «Товариство Богуміра Шмераля (Bohumfr Smeral)». Його члени були вихідцями з Інституту прогностики, партійної школи міської організації КПЧ, а також вужчого кола симпатиків з інших частин суспільства, більшою мірою, інтелектуалів різних галузей. Спочатку цей клуб організовувався неформально [36, s.1-2]. Кількість його членів ледве перевищувала сотню людей, їх стосунки підтримувалися або через співробітників партсекретарів, або були організовані неформально (персональні зв'язки). 14 листопада, в день, коли Інститут прогностики таємно був розпущений керівництвом країни, була досягнута домовленість про те, що за два тижні клуб буде переведено на офіційну партійну платформу. За впливовість цього клубу говорить той факт, що деякі його члени були запрошені ввечері 1s листопада на нараду в клуб Чіногерні (Cinohernf) - тут був заснований Громадський форум.

2G листопада клуб «Товариство Богуміра Шмераля» було перейменовано на «Демократичний форум комуністів» (ДФК), що повинен був діяти всередині комуністичної партії [37]. Пізніше було вирішено, що частина його буде діяти в партії, а частина - поза нею. 27 листопада з'явилася програма форуму (Programovй teze DFK 1989), складена Мілославом Рансдорфом (Miloslav Ransdorf). За мету ставилося заснування комуністичного руху. При цьому велику роль грали ідеї Антоніо Грамші (Antonio Gramsci) [38].

Програмні тези містили довгі філософсько-політичні роздуми історика і філософа Мілослава Рансдорфа, особливо в пасажах «Соціалізм та сучасна цивілізація» та «Соціалізм та нова суспільна раціональність». В частині про економіку Рансдорф розвинув результати принципів економічної реформи в Чехословаччині на 1990-ті роки, вироблених Інститутом прогностики. дФк на листопад 1989 р. чинила доволі сильний тиск в напрямку реформування КПЧ [39; 4G]. 7 грудня 1989 р. в Празі (палаці конгресів PKOJF - Park kultury a oddechu Julia Fucfka) зібралося до 2GGG симпатиків ДФК. В головній доповіді зазначалося, що зареєструвалися членами нового руху більше 5G GGG осіб (члени КПЧ та непартійні особи).

В кінці доповіді зазначалося: «...Сильний, активний, вірний принципам ДФК повинен стати двигуном відновлення партії, перебудови КПЧ в демократичну партію» [41, s.3]. Невдовзі потому був обраний координаційний центр ДФК. На позачерговому зібранні партії, 19-2G грудня 1989 р., 5g членів ДФК зареєструвалися спостерігачами [42]. Хоча робота зібрання знаходилася під контролем головних функціонерів молодіжного союзу (Socialisticky svaz mladeze), вже тут проявилися сильні розбіжності між окремими членами ДФК щодо наступних кроків. ДФК відповів засіданням «конгресу безвиході» подальшими критичними листами з вимогами побудувати нову організацію ДФК в регіонах [43].

Більше 2500 активістів ДФК з усієї Чехії 6.1.1990 р. в Празі обговорювали результати позачергового зібрання партії та подальший розвиток їх руху після 17.11.1989 р. В засіданні брали участь і представники КПЧ та Оброди. Особливо активними були представники координаційного комітету ДФК Рудольф Пржевратіл (Rudolf Prevratil), Яромір Седлак (Jaromfr Sedlak), Павел Смутни (Pavel Smutny), Мілан Маршалек (Milan Marsalek), Я. Мачнер (J. Maczner) та Ладіслав Звольськи (Ladislav Zvolsky) . Проте бурхлива діяльність ДФК була запізнілою. Вибух незадоволення громадян відкинув усі уявлення про реформи старої системи, і суспільна перебудова набула абсолютно нових форм. Окрім того, з самого початку було зрозуміло, що деякі діячі бачили в цьому русі лише засіб, завдяки якому вони могли б вийти з партії та очиститися в очах громадськості від свого минулого. Для інших швидкість оновлення партії була недостатньою, що частково було справедливим, а частково - ні. Після довгих коливань координаційний центр Демократичного форуму (комуністів) (далі - ДФ(К) 26.1.1990 р. виніс рішення про перебудову політичного руху, яким до цього часу був ДФ(К), на самостійну сучасну ліву політичну партію [44].

З ДФ(К) та інших менших політичних груп виник тоді Чехословацький демократичний форум (Ceskoslovenskй demokratickй forum), що безрезультатно брав участь в перших вільних виборах у червні 1990 р. Втім, йому таки вдалося зібрати 2 % голосів.

Проте прийняти рішення було все ще непросто. Згідно з перебігом дискусій, в регіонах та більших містах приблизно 60 % членів ДФ(К) вимагали радикального розриву з КПЧ, 2 0% залишалися вірними комуністичній партії, сподіваючись на те, що вона буде здатна оновитися згідно з демократичними принципами, і цілих 20 % не змогли дати відповіді [44].

Виявилося, що «головним недоліком лівих на той час був дефіцит сучасних форм організації» [45]. Інші члени ДФК залишилися в КПЧ та утворили більш-менш ефективну групу аналітиків, які виявилися дуже корисними в подальшій установчій роботі та передвиборчих кампаніях партії.

Поряд з ДФК скоро оформилися і інші дрібні групи, проте їх вплив був дуже помірним. Серед них, можливо, найважливішим був Клуб комуністів за самоуправління. Поза містами вплив комуністів- реформаторів був ще слабкішим. Втім тут комуністи в цілому мали - що показали вже перші комунальні вибори восени 1990 р. - кращу славу, оскільки в побуті тут багато речей за останні 40 років змінилися на краще.

Інше угруповання, партія незалежних лівих («Nezavisla levice» - НЛ), заснована 6 січня 1990 р. [46], навіть не наважилася взяти участь в перших вільних виборах з поясненням, що краще їм буде орієнтуватися на осінні комунальні (місцеві) вибори. Незважаючи на те, початок її діяльності був певною мірою багатообіцяючим. 6.1.1990 р.