Одними з таких подій на Західних Балканах влітку 1995 р. стали захоплення сербськими військами «зон безпеки» Сребрениця і Жепа та ліквідація хорватськими військами Республіки Сербська Крайна.

У кінці 1994 року всім стало зрозуміло, що воєнне протистояння на території колишньої Югославії зайшло в глухий кут. Військово-політичне керівництво Республіки Сербської не зуміло скористатися неготовністю до війни мусульман і перемогти в 1992-1993 рр. У 1994 році перемогти сербам вже не дала присутність у Боснії і Герцеговині іноземних військ та міжнародних організацій. Це почало викликати ще більше невдоволення США, чиї дипломати почали вживати терміни: необхідність "приборкання конфлікту" та "примушування до миру". Восени 1994 р. за посередництва колишнього Президента США Дж. Картера між ворогуючими сторонами в Боснії і Герцеговині (далі - БіГ) було укладено перемир'я на шість місяців [4, с. 312]. Цей час США використали для реорганізації Армії Федерації Боснії і Герцеговини (далі - ФБіГ) та її доозброєння.

Французька газета «Монд» опублікувала в той час матеріал про боснійську армію. Особливістю стало те, що відбулося військове зміцнення Федерації Боснії і Герцеговини, у той час як політично вона зазнає фіаско. її організаційному становленню сприяли американські радники - генерали «у відставці» - Джон Мелвін в 1994 р., а в 1995 р. - Джон С'юел, які допомогли створенню об'єднаного штабу армії... Мир з хорватами дозволив постачати через Хорватію військове спорядження, повністю забезпечити армію всім необхідним [13, с.3].

У частинах та підрозділах Армії Федерації БіГ почали працювати кілька десятків американських та німецьких військових радників та інструкторів. Важкі транспортні літаки НАТО С-130 "Геркулес" доставили на аеродром у Тузлі, який контролювали мусульманські війська, кілька тисяч тонн вантажів зі зброєю із Близького Сходу. Армія Федерації Боснії і Герцеговини отримала нову форму та камуфляжні костюми з військових складів США [4, с. 314]. На початок І995 р. в лавах армії боснійських мусульман було вже 10 тисяч найманців-моджахедів, які приїхали з Афганістану, Лівії, Алжиру, Судану, Туреччини та Ірану. Чисельність боснійських урядових військ зросла майже до 150 тис. солдат та офіцерів [5, с.373]. Ще майже 50 тис. солдат і офіцерів та 50 танків мало Хорватське віче оброни. Усі ці сили готувалися до рішучих боїв 1995 р.

На фоні воєнних приготувань мусульмано-хорватської коаліції становище Армії Республіки Сербської було катастрофічне. Піддавшись тиску міжнародних організацій Союзна Республіка Югославія з 4 серпня

р. припинила надавати їй фінансову та військово-технічну допомогу. Армія РС скоротилася і нараховувала тепер ледь 75 тис. солдат та офіцерів. Посилилися незгода між членами військового та політичного керівництва Республіки Сербської з питання, як далі вести війну [4, с.315]. Скориставшись ситуацією, 22 березня 1995 р. Армія Федерації БіГ перейшла в наступ на всіх фронтах у Боснії та Герцеговині. Голова Уряду Федерації БіГ Харіс Сілайджич зробив заяву: «Тотальна війна - єдина альтернатива невдалим мирним планам» [4, с. 314].

Президент Республіки Сербської Радован Караджич написав відкритого листа Генеральному секретарю ООН, Президентам США, Франції та Російської Федерації, у якому просив припинити мусульмано-хорватський наступ на Республіку Сербську. Мусульманські та хорватські частини відкрито використовували в бойових операціях бойові вертольоти, порушуючи заборону на польоти бойової авіації над Боснією і Герцеговиною [4, с. 315]. Мусульмано-хорватські сили під Сараєво вступили в 20-кілометрову "демілітаризовану" зону навколо міста, яку охороняли миротворчі сили "UNPROFOR" з лютого 1994 р. Жодного покарання за це для них не було. Стало зрозуміло, що миротворці відкрито сприяють мусульмано- хорватському наступу. Проте навесні, ціною великого напруження сил, сербській армії вдалося стримати мусульмано-хорватський наступ. У цій ситуації Радислав Младич прийняв рішення помститися мусульманам і завдати ударів по їх найбільш слабким місцях, по мусульманських анклавах у Східній Боснії - Сребрениці та Жепі, хоча треба було б наступати на більш важливу в стратегічному плані зону Горажде. 6 червня 1995 р. він почав свій останній наступ силами Сараєвського корпусу в Східній Боснії. Масованому удару сербських механізованих бригад піддалися "зони безпеки" в Сребрениці та Жепі. Командування "UNPROFOR" намагалося викликати авіацію НАТО для ударів по сербських силах. Проте відбулося лише одне бомбардування двома літаками. Не звертаючи уваги на погрози, сербські танки увійшли 21 липня

р. в Сребреницю, а 25 липня капітулювали мусульманські війська в Жепі. Голландські миротворці були фактично роззброєні в Сребрениці, а українські - в Жепі [7]. Розлючені жорстокістю супротивника, сербські військові розстріляли біля 3 тис. мусульманських солдат та просто чоловіків, які були здатні носити зброю, а мусульманське населення вигнано на територію, зайняту мусульманськими військами.

Тим часом, поки головні сербські сили знаходилися в Східній Боснії, жорстокі бої йшли в Західній Боснії, де хорватська регулярна армія атакувала та захопила сербські міста Гламоч та Грахово в Босанській Крайні. Це створило загрозу оточення столиці Республіки Сербська Крайна - місту Кнін. Сил та резервів стримати цю хорватську атаку Армія Республіки Сербської вже не мала [9]. Президент Р. Караджич 2 серпня 1995 р. своїм указом реорганізував Головний штаб Армії Республіки Сербської в Генеральний штаб та підпорядкував його собі, як головнокомандуючому. Генерал Р. Младич був юридично відсторонений від командування армією. Проте військові продовжували виконувати накази