У цих умовах 4-12 серпня 1995 р. хорватські збройні сили раптово, без оголошення війни, атакували Республіку Сербську Крайну і за 8 днів взяли під контроль її територію. Хорватські війська змушували сербське цивільне населення залишати рідні місця. У Республіку Сербську ринув потік біженців, який становив не менш як 200 тис. осіб. [9]. Падіння Сербської Крайни поставило сербів Боснії і Герцеговини в дуже загрозливе становище. їх територія тепер з трьох боків була оточена хорватськими та мусульманськими військами.

Ключовий вплив на хід війни також справила операція НАТО «Звільнена сила». Паралельно з діями армії Хорватії командування НАТО вживало свої заходи з підготовки втручання у збройний конфлікт. Законну підставу для початку повітряної операції НАТО проти Республіки Сербської дало захоплення сербськими військами двох «зон безпеки» Сребрениці та Жепи в липні 1995 р., що дійсно стало для сербів "пірровою перемогою". Президент США Білл Клінтон відкрито демонстрував роздратування "нахабством сербів", які посміли захопити "зони безпеки". Вже 21 липня 1995 р. в Лондоні на засіданні Контактної групи з колишньої Югославії було прийнято рішення передати повноваження по праву завдання повітряних ударів у Боснії і Герцеговині від командування "UNPROFOR" силам НАТО.

10 серпня 1995 р. в аеропорту Загреба командувач силами НАТО в Південній Європі адмірал Л. Сміт та командувач силами "UNPROFOR" на Балканах генерал Б. Жанв'є уклали офіційну угоду про передачу повноважень стосовно прийняття рішення про завдання повітряних ударів від Генерального секретаря ООН до Командуючого військами НАТО в Південній Європі [4, с. 277]. Лише один невеликий інцидент міг спровокувати вибух ситуації. І звичайно, як завжди буває в війнах, такий інцидент стався.

Спеціальні підрозділи Уряду ФБіГ влаштували 27 серпня 1995 р. вибух 120-міліметрового мінометного снаряду в черзі за хлібом на ринку Маркала, в Сараєво. Комісія, що складалася з представників місії "ШРКОРОК", без будь-якого розслідування звинуватила Армію Республіки Сербської в умисному обстрілі мусульманського ринку в центрі міста. Однак це було не можливо, бо сербські війська ще з лютого 1994 р. не мали важкого озброєння та артилерії в 20 км навколо Сараєва [6, с. 258].

Цей кривавий інцидент поклав початок жорстоким бомбардуванням авіацією НАТО сербських позицій. У ніч з 29 на 30 серпня 1995 р., о 2-й годині, військові літаки країн НАТО почали бомбардування сербських позицій. Сили швидкого реагування Франції та Італії, розташовані в районі Сараєво, почали артилерійський обстріл позицій сербської армії. У перших повітряних ударах взяло участь 60 бойових літаків вПс країн НАТО. Упродовж доби 30 серпня 1995 р. вони здійснили по 6 бойових вилітів. Бомбардуванням були піддані цілі навколо Сараєва, Пале, Озрену, Маєвиці, Чайчине, Фочі та Тузли" [4, с.458]. Сербське командування було неготове відбити напад авіації країн НАТО. Радарний комплекс на горі Яхорина, під Сараєво, який контролював повітряний простір над всією колишньою Югославією, був зруйнований бомбами НАТО.

Російський журналіст К. Нікіфоров пише, що під час бомбардувань діяв прямий оперативний зв'язок між командуючим мусульманськими військами Расімом Делічем та натовськими військовими. Саме Р. Деліч часто визначав сербські цілі, які заважали мусульманам, по яких потім завдавали ракетно-бомбовий удар [10, с.168]. Вже 4 вересня Президент Республіки Сербської Р. Караджич та Р. Младич прибули в Белград, щоб надати право С. Мілошевичу виступати від імені Сербської Республіки в Боснії і Герцеговині. Уряд Югославії зробив відкриту заяву про те, що погоджується на переговори про припинення вогню в Боснії і Герцеговині на американських умовах.

Незважаючи на це, вже з 5 вересня 1995 г. була розпочата друга хвиля повітряних ударів ВПС НАТО з ще більшим розмахом. За добу робилося по 220 бойових вильотів. В авіаційних ударах брали участь 320 бойових літаків ВПС США, Італії, Франції та Великобританії. Цього разу бомбардуванню піддавались стратегічні мости, командні пункти сухопутних сил та сил протиповітряної оборони, вузли зв'язку, склади зі зброєю та спорядженням [4, с. 461].

Протест проти бомбових ударів авіації НАТО по Республіці Сербській, які фактично відкрили шлях новому мусульмано-хорватському наступу, заявили тільки Російська Федерація та Союзна Республіка Югославія.

В американській дипломатичній місії в Женеві 8 вересня 1995 р. відбулася зустріч делегацій Федерації БіГ, СРЮ, Республіки Сербської та Хорватії, а також Міністрів закордонних справ Великобританії, Німеччини, Франції та Російської Федерації, співголів Міжнародної конференції по колишній Югославії та Контактної групи по колишній Югославії. Вів цю зустріч Спеціальний представник Президента США Р. Холбрук [4, с.463]. На цій зустрічі делегації Федерації БіГ, Хорватії та Югославії усно домовились про "Основні положення конституційного устрою Боснії і Герцеговини". За ними Боснія і Герцеговина залишається суб'єктом міжнародного права; її територія поділяється на два політичних утворення: Федерацію БіГ та Республіку Сербську; кожне з "утворень" існує за власною конституцією, має власні органи влади та має право на "особливі взаємини" з сусідніми державами; до компетенції центральної влади належать зовнішня політика та "координація спільних питань".

Повітряною операцією НАТО скористалися хорватські та мусульманські війська, які розпочали наступ у Босанській Крайні (Західній Боснії).

На території Західної Боснії зі сторони хорватів та мусульман діяли такі військові формування: мусульманське Військо Республіки Боснія і Герцеговина та сили Хорватського Віча