Тепер настав момент, коли вже адміністрація Клінтона почала енергійно намагатися зупинити війну. Якщо до цього США сприяли розпалюванню конфлікту, намагаючись надати можливість хорватам та мусульманам захопити більше територій, то тепер, коли сторони знаходилися майже на тих позиціях, які повинні були отримати за попередніми американськими планами, американські дипломати починають тиснути на уряд Боснії і Герцеговини з вимогою зупинити воєнні дії.

Домовленість про припинення вогню по всій території Боснії та Герцеговини вступила в силу з 12 жовтня 1995 р. [1, с. 234]. На цей час хорватсько-мусульманські війська контролювали вже 56 % території Боснії і Герцеговини.

З 10 вересня по 12 жовтня 1995 р. вони захопили майже % частину республіки, розгромивши сербські війська в Босанській Крайні. Проте всі сторони конфлікту були вкрай стомлені і вже більше не мали можливості вести бойові дії. Очолили переговорний процес США, які тепер повністю контролювали воєнно- політичну ситуацію в регіоні і могли фактично диктувати свої умови сторонам конфлікту. Командуючий сербською армією Младич так оцінив результати бойових дій: «Ми дійсно пережили багато страждань у цій війні. Ми не програли, але і не перемогли, і в цьому можливо наша трагедія. Західні країни на чолі з Америкою в критичні моменти для мусульман і хорватів завжди починали військове втручання в хід бойових дій на їх боці, рятуючи їх від неминучої поразки. Тому і ми були не здатні, зважаючи на те, що знаходилися майже в повній блокаді, зробити більше, ніж ми зробили» [3, с. 295]

Отже, бойові дії на території Боснії і Герцеговини припинилися. Делегації Боснії і Герцеговини, Республіки Хорватія, Союзної Республіки Югославії, у складі якої була делегація боснійських сербів, а також делегація США почали готуватися до мирних переговорів на військово-повітряній базі Райт-Петерсон в м. Дейтон, штат Огайо.

Таким чином, головною передумовою початку мирних переговорів в Дейтоні стала докорінна зміна воєнно-політичної ситуації на Балканах в 1995 р., яка мала такі етапи.

По-перше, захоплення сербськими військами «зон безпеки» Сребрениця і Жепа, з одного боку, тактично закріпило становище сербських сил на Сході Боснії. Проте, з іншого боку, стратегічно це була велика помилка, що дала привід НАТО розпочати воєнну повітряну операцію проти збройних сил Республіки Сербської.

По-друге, війська Хорватії швидко знищили Республіку Сербську Крайну в Хорватії, чим значно послабили становище Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині, зробивши її територію дуже вразливою перед загрозою спільного наступу хорватських та мусульманських військ з будь-якого напрямку.

Бомбардування натовської авіації значно послабило позиції армії боснійських сербів, що остаточно змінило воєнно-політичну ситуацію в Боснії і Герцеговині. Спільний наступ хорватських та мусульманських військ проводився фактично під час цих бомбових ударів. Це перетворило повітряні сили НАТО в авіацію сил мусульмано-хорватської коаліції.

По-третє, масований спільний наступ змусив уряд Республіки Сербської, який займав дуже жорстку позицію на переговорах, значно пом'якшити свої вимоги. Керівництво Республіки Сербської, відчуваючи назріваючу воєнно-політичну катастрофу в разі продовження опору, звернутися до С. Мілошевича та СРЮ з проханням представляти на переговорах інтереси не тільки СРЮ, а і Республіки Сербської в БіГ.

Спільна сербська делегація погодилася на розподіл території Боснії і Герцеговини між сербським та мусульмано-хорватським населенням у пропорції 49/51, хоча вони раніше не погоджувалися на це, вимагаючи більших територій.

Наступним етапом стала домовленість про основні засади конституційного устрою Боснії і Герцеговини як двоєдиного державного утворення. Було домовлено, що всі основні питання будуть вирішені під час мирних переговорів на території США в м. Дейтон, штат Огайо.

Таким чином автор вважає, що дійсною причиною початку дейтонського мирного процесу стало втручання НАТО в події на Балканах, яке було здійснено з метою реалізації американських планів розподілення територій колишньої Югославії, зокрема Боснії і Герцеговини. Інші зацікавлені великі держави на той момент не змогли вплинути на ці події, що є темою окремого дослідження.

Джерела та література

Маначинський О. Югославія: вирок винесено / Олександр Маначинський. - К.: Румб, 2007. - 2SS с.

Avramova S. Postherojski rat Zapada protiv JugosIavije. - Veternik : LDI, 1997. - 4б0 s.

Булатович Л. Генерал Р. Младич - военный преступник? / Лиляна Булатович. - М. : Славянская летопись, 199S. - 340 с.

Гуськова О.Ю. История югославского кризиса (1990-2000) / Олена Гуськова. - М. : Русское право / Русский национальный фонд, 2001. - 720 с.

б. Васильева Н., Гаврилов В. Балканский тупик? (Историческая судьба Югославии в XX в.) / Нина Васильева, Владимир Гаврилов. - М. : Гея Итерум, 2000. - 4S0 с.

Мяло Е.Г. Россия и последние войны XX века (19S9-2000). К истории падения сверхдержавы / Евгения Мяло. - М. : Вече, 2002. - 4S0 с.

Ионов А.А. Очерки «Гражданская война в Югославии 1991-1995 гг.: Хорватское наступление в Босанской Краине 1995 г. - Електронні дані. - Режим доступу до видання: http://artofwar.ru/i/ionow_a_a/text_0010.shtmI (17.02.2009). - Назва з екрану.

Ионов А.А. Операции "Кривая-95" и "Ступчаница-95": освобождение Сребреницы и Жепы . - Електронні дані. - Режим доступу до видання: http://artofwar.ru/i/ionow_a_a/text_0010.shtmI (17.02.2009). - Назва з екрану.

9. Валецкий О. Югославия в войне. - Електронні дані. - Режим доступу