Восход. - 1901. - № 49.

Ю. І. Щур

ПІДПІЛЛЯ ОУН-М НА НАДДНІПРЯНЩИНІ ПІД ЧАС НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІИНИ

Діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН), як один з проявів національно- визвольного руху XX століття, є невід'ємною складовою історії України. Розвиток історичної науки на сучасному етапі зумовлює більш ґрунтовний аналіз подій, які тим чи іншим чином впливали на здобуття Україною державної незалежності. Цьому процесу сприяє відхід від однобічного висвітлення історичного процесу, що було притаманним для радянської історіографії.

ОУН, керована Проводом Українських Націоналістів на чолі з А. Мельником (ОУН-м), будучи органічною складовою загальноукраїнського антирадянського руху Опору, суттєво відрізнялася від інших організацій та груп. Одним з своїх першочергових завдань Організація вважала охоплення націоналістичними ідеями широченний простір Наддніпрянської України для реалізації соборниць- кого напрямку визвольного руху.

Перші дослідження з історії націоналістичного руху на Наддніпрянщині під час німецької окупації з'являються у перші повоєнні роки в середовищі української політичної еміграції. Слід відмітити, що незважаючи на гостроту проблеми й постійні дискусії в середовищі української еміграції з приводу репрезентації всеукраїнської визвольної боротьби, тема діяльності ОУН на Східноукраїнських землях «мельниківцями», на відміну від «бандерівців» майже не висвітлювалася. Першою спробою узагальнити історію діяльності ОУН під час війни стала книга Г. Полікарпенка, перше видання якої побачило світ 1946 року [1]. Підготовка ОУН до війни Німеччини проти СРСР і проблема «походу на Схід» частково відображенні у працях істориків із середовища ОУН 3. Книша [2], Я. Шумелди [3] та Ю. Бойка [4, с.139-147]. Мемуарна спадщина учасників наддніпрянського оунівського підпілля була опублікована у збірці "На зов Києва", присвяченій історії ОУН 1938-45 років [5].

Після проголошення незалежності України проблемою діяльності Організації Українських Націоналістів почали цікавитися вітчизняні історики. Найбільше робіт присвячено ОУН-революційній, "мельниківська" група не була досліджена комплексно, перебуваючи на «периферії» теми національно-визвольного руху. Загалом досліджуючи боротьбу за державну самостійність України під прапорами українського націоналізму на історії ОУН-м зупинялися Ю. Киричук [6], А. Скоробагатов [7, с.81 -89], А. Русначенко [8], О. Стасюк [9] та інші.

В останні роки Служба Безпеки України проводить активну роботу по розсекреченню та опублікуванню архівних матеріалів, пов'язаних з діяльністю ОУН, в тому числі й на Наддніпрянщині. Цю роботу слід вітати, адже публікація розсекречених фондів з історії ОУН має велике науково- пракгичне та суспільно-політичне значення. Це безумовно розширює джерельну базу наукових праць з історії ОУН, в тому числі й мельниківського напрямку.

Таким чином, на сьогоднішній день немає комплексного дослідження щодо діяльності Організації Українських Націоналістів, керованої Проводом Українських Націоналістів на чолі із полковником А. Мельником на землях Наддніпрянської України. Тому мета пропонованого дослідження полягає у висвітленні проблеми діяльності ОУН на Наддніпрянщині під час німецько-радянської війни, не лише створення осередків, але й увесь спектр діяльності (інформаційно-пропагандистський, організаційно-кадровий, мобілізаційний, аналітичний тощо).

З початком німецько-радянської війни, виконуючи програму, розроблену Проводом Українських Націоналістів, на Наддніпрянщину вирушили три похідні групи ОУН-м. Північна група йшла за маршрутом Дубно - Шепетівка - Житомир - Київ - Полтава - Харків; Середня - Проскурів (Хмельницький) - Вінниця - Умань - Кіровоград - Дніпропетровськ - Донбас; Південна - з Вінниці на Балту

Одесу - Миколаїв - Кубань [1, с.75]. Окрему похідну групу творили вихідці із Буковини й Бесарабії, об'єднані у "Буковинський курінь". Згідно з рішенням представників Проводу Українських Націоналістів О. Сеника й М. Сціборського, курінь мав пробиватися через Проскурів й Вінницю до Києва, де перейти у підпорядкування заступника голови ПУН О. Ольжича, який був призначений керівником наддніпрянських осередків ОУН-м [10, с.9]. Керував куренем штаб, до якого входили Ю. Андрук

«Буревій», Осташек - «Грім», Лукіянюк - «Тиміш» та Хмара. Загальне керівництво здійснював провідник куреню П. Войновський [11, с.137].

Вже після початку німецько-радянської війни, у другій половині липня, або на початку серпня 1941 року було сформовано спеціальну Першу Київську похідну групу на чолі з Бак - Бойчуком і Я. Гайвасом. Група, що складалася з восьми чоловік мала пряме призначення до столиці України, де повинна була займатися відродженням національного руху [12, с.67-68].

До завдань членів похідних груп входило: організація сільських рад, в районних центрах - Народних Рад. Для забезпечення правопорядку планувалося організувати Народну Міліцію, яка мала підпорядковуватися Народним Радам [2, с.178]. Також члени похідних груп отримали завдання використовувати усі легальні засоби - адміністрацію, шкільництво, культуру, господарство, суспільну допомогу - для зрушення й активізації громадськості [1, с.76].

У перші місяці війни роботу ОУН-м на Наддніпрянщині координувала Референтура Східноукраїнських Земель при Крайовій Екзекутиві Західних Українських Земель у Львові, яка, зокрема, займалася переправкою членів Організації та підпільної літератури. За перші кілька тижнів існування Референтури, вона відправила на СУЗ кількасот активістів ОУН, які після короткого інструктажу, перевірки їхньої організаційної та ідеологічної підготовки спрямовувалися до зв'язкових пунктів на Наддніпрянщині, де на них чекали остаточні призначення [3, с.10-12].

Мережу ОУН-м на Наддніпрянщині очолив О. Кандиба - «Ольжич», який створив біля себе Центральне Керівництво. Оцінюючи можливості і засоби роботи на Східноукраїнських землях, спираючись на доручення Голови ПУН А. Мельника, Центральне Керівництво наказало всім членам похідних груп гнучко використовувати усі форми легальної діяльності для зрушення й активізації народного активу [1, с.76].

У перші дні німецько-радянської війни Організація